Русский English

Положение о поисковых и эксгумационных работах

 

ПОЛОЖЕННЯ З  ПОШУКОВИХ  ТА  ЕКСГУМАЦІЙНИХ  РОБІТ

1-ше видання.

ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ ПОШУКОВИМИ ЗАГОНАМИ

 Автори: Є.Г. Трушенко, В.В. Олещенко.

Видано коштом Жилкіна Ярослава Олександровича

 Рекомендоване Історико пошуковою організацією «Пошук-Дніпро» пошуковим загонам і об’єднанням, фахівцям, що займаються пошуковою роботою і проблемами військових поховань, для використання в практичній роботі.

Викладаються основні напрями і методи здійснення пошукової роботи, яка проводиться з метою гідного захоронення захисників Вітчизни і увічнення їх пам'яті, а також поховання останків іноземних військовослужбовців.

Пошукова робота трактується авторами даного посібника, як комплекс заходів, що включають безпосередній пошук необлікованих поховань військовослужбовців, що віддали своє життя при виконанні військового обов’язку і встановленні їх імен, а також ексгумацію і перезахоронення останків, благоустрій військових могил і догляд за ними.

 

 

  ЗМІСТ

ВСТУП

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОХОВАНЬ

1.1 Планові військові поховання

1.2 Бойові поховання

1.3 Госпітальні поховання

1.4 Санітарні поховання

1.5   Непоховані останки

1.6 Меморіальні поховання

1.7 Тимчасові поховання

1.8 Перепоховання

2. ПОШУК, ЕКСГУМАЦІЯ І ПЕРЕПОХОВАННЯ ОСТАНКІВ

2.1 Загальні положення

2.2 Основні напрями робіт по пошуку, ексгумації і перепоховання останків

2.3 Обґрунтування процесу ексгумації

2.4 Дослідницька робота в архівах

2.5 Усні джерела

2.6 Пошукова розвідка

2.7 Ексгумація поховань

2.7.1  Ексгумація глибоких поховань

2.7.2  Ексгумація непохованих останків

2.8 Поховання останків

3 ВСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

3.1 Документи, що засвідчують особу військовослужбовців в РККА (Радянській Армії)

3.2 Особисті речі, обмундирування і інші джерела

3.3 Військові звання військовослужбовців РККА

3.4 Особисті розпізнавальні знаки іноземних армій і роботи по похованню іноземних військовослужбовців

4 ОБЛІК РЕЗУЛЬТАТІВ ПОШУКОВИХ РОБІТ

4.1 Оформлення документації при веденні польових робіт з пошуку та ексгумації, їх специфіка.

4.1.1  Робота з непохованими останками та їх документальне оформлення

4.1.2  Виявлення археологічних знахідок та древніх культурних шарів

5 АНАТОМІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

5.1 Встановлення видової приналежності кісткових останків

5.2 Встановлення расової приналежності

5.2.1  Встановлення расової приналежності по будові черепа

5.2.2  Встановлення расової приналежності по зубах

5.3 Встановлення приналежності до статі

5.3.1  Встановлення приналежності до статі по будові кісток черепа

5.3.2  Встановлення приналежності до статі по будові кісток тазу

5.3.3  Інші особливості.

5.4 Встановлення віку

5.4.1  Встановлення віку по будові черепа

5.4.2  Встановлення віку по будові зубів

5.4.3  Встановлення віку по кістках скелета

5.5 Визначення зросту по трубчастих кістках

5.6 Визначення пошкоджень кісткових останків

6 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Додаток 1 Інструкція з техніки безпеки при проведенні робіт в зоні колишніх військових дій

Додаток 2 Солдатські медальйони (1925, 1941)

Додаток 3 Червоноармійська книжка

Додаток 4 Посвідчення особи офіцера

Додаток 5 Особисті розпізнавальні знаки військовослужбовців іноземних армій

Додаток 6 Військові звання командного складу Червоної Армії на 22 липня 1941 року

Додаток 7 Знаки відмінності на петлицях і нарукавні нашивки військовослужбовців РККА

Додаток 8 Скелет людини

Додаток 9 Кістки верхньої кінцівки

Додаток 10 Кістки нижньої кінцівки

Додаток 11 Будова тулуба

Додаток 12 Будова черепа

Додаток 13 Визначення зросту монголоїдів. Визначення зросту європеоїдів

Додаток 14 Пошуковий лист

Додаток 15 Акт про встановлення місця поховання

Додаток 16 Акт про ексгумацію

Додаток 17 Протокол ексгумації

Додаток 18 Журнал інструктажів  з техніки безпеки

Вступ.

Методи і прийоми пошукової роботи визначаються її цільовою спрямованістю і ґрунтуються на знаннях і досвіді кожного її учасника. В даний час публікації по узагальненню досвіду пошукової роботи практично відсутні. Не здійснювалося також напрацювання єдиних критеріїв і прийомів проведення пошукової роботи. Пошуковці в своїй діяльності стикаються з різними проблемами і вимушені вирішувати їх кожен по-своєму.

Даний посібник слід розглядати як спробу вироблення єдиних підходів і стандартів пошукової справи. Кожному учасникові пошукового руху має бути зрозуміла необхідність і важливість прийняття єдиної термінології, загальної системи прийомів при проведенні пошукових і ексгумаційних робіт. Основна мета даної методики - створення нормативів пошукової роботи, особливо в частині її документаційного оформлення, щоб її результати відповідали поставленим цілям. Авторами даного посібника ця робота  розглядається саме в такому аспекті.

Пошук загиблих і зниклих безвісти повинен включати в себе всі необхідні заходи. Виключення будь-якого з них призводить не до виявлення імен і увічнення пам'яті, а до безповоротної втрати імен і доль, які вже неможливо буде встановити.

Пошук останків безвісти зниклих і непохованих, або виникаюча з різних причин необхідність перепоховання загиблих, повинні супроводжуватися комплексом певних заходів у відповідності з вимогами до їх здійснення. Передусім, це гідне поховання людей, загиблих при виконанні свого воїнського обов’язку. В умовах ведення бойових дій мали місце випадки непідтвердження факту загибелі військовослужбовців, і загиблі значилися безвісти зниклими. Тому виникає необхідність встановлення імен і з'ясування доль загиблих, обставин їх загибелі, проведення переобліку по архівних документах у зв'язку з виявленням нових даних і передача інформації родичам, а також підтримка в належному стані місць поховань полеглих.

Будь-які дії з пошуку повинні доводитися до кінця. Пошуком не повинен займатися той, хто не усвідомив серйозності його призначення і не підготовлений до благородної та нелегкої і дуже відповідальної діяльності.

Цей посібник створений з урахуванням існуючої пошукової практики, напрацьованої пошуковими загонами СРСР а також країн СНД за весь період існування пошукового руху. Автори постаралися зберегти накопичений досвід, а також спадкоємність документу з методиками, що раніше використовувалися, адаптувавши його до чинного законодавства України.

Автори висловлюють вдячність В.Є. Мартинову, А.В. Меженько, С.І. Садовникову, Д.К. Соколову, В.В. Толочку, чиї праці покладені в основу даного Посібника.

 

1. Класифікація поховань.

Військові поховання підрозділятимемо на наступні основні види: 

•  планові військові поховання 

•  бойові поховання 

•  госпітальні поховання

•  санітарні поховання

•  непоховані останки 

•  меморіальні поховання 

•  тимчасові поховання 

•  перепоховання. 

Нижче докладніше розглянемо  кожен з них.

1.1. Планові військові поховання.

Планові військові поховання - місця поховання воїнів, полеглих на полі бою, загиблих при виконання службових обов'язків або померлих від ран, в одиночних або спільних (братських) могилах, кладовищах військових частин і підрозділів,  виконаних спеціальними командами військових частин і з'єднань.

Поховання останків воїнів Червоної Армії в період Другої Світової війни проводилося відповідно до "Положення про персональний облік втрат і поховання загиблого особового складу Червоної Армії у військовий час", введеним в дію наказом НКО СРСР від 15 березня 1941 року № 138 [2]. По цьому "Положенню" команда, що виділяється командиром, займалася розшуком трупів, їх збором і доставкою на місце поховання. Перед похованням у загиблих вилучалися документи (червоноармійська книжка, партквиток, комсомольський квиток і тому подібне), один примірник вкладиша солдатського медальйона забирався і відправлявся в штаб частини для обліку, а інший примірник повинен був залишатися разом із загиблим.

Загиблих повинні були ховати в могили достатньої глибини (від поверхні ґрунту до похованих не менше 1,5 метра). На насипний пагорбок над могилою висотою до 0,5 метра встановлювалася пірамідка заввишки 1,5 метра, зроблена з дошок або каменя. На пірамідці випалювався або писався номер могили. У більшості випадків поховання цього типу організовувалися у військові кладовища. Трупи загиблого начальницького складу, від командира полку і вище спрямовувалися в армійський тиловий район, де ховалися в дерев'яних трунах.

При похованні в братській могилі, в книзі поховання (книга погребения) супроти кожного прізвища точно вказувалося місцезнаходження трупа, похованого в могилі, наприклад: "від південного краю могили 1 -й в першому ряду, від північного краю 3-ої в другому ряду, рахуючи зверху", і так далі

У санітарних тилових установах і госпіталях поховання військовослужбовців, померлих від ран, проводилося розпорядженням начальника санітарної установи або госпіталю по правилах, передбачених цим же "Положенням" [2].

З практики, що склалася, кожній могилі відводилося спеціальне місце і привласнювався номер. Могили здавалися по актах представникам місцевих органів влади або військових комісаріатів з наведенням в актах прізвищ похованих. Місця розташування братських могил позначалися на топографічних картах, які спільно з актами поховання передавалися в архіви.

Проте з ряду причин це «Положення» не було своєчасно доведене до військових частин, і тому такі поховання часто здійснювалися не у встановленому порядку.

У ході тяжких оборонних боїв, в яких військові підрозділи несли великі втрати і деколи вимушені були поспішно відступати, не представлялося можливим гідного поховати полеглих. Не завжди це робилося і в ході наступу.

Навесні 1942 року, коли лінія фронту почала пересуватися на захід і значні території були визволені від супротивника, наказом НКО від 04.04.1942 р. № 106 була введена в дію «Інструкція по прибиранню колишніх полів битв».

Відповідно до інструкції, збір, документування і поховання тих, що залишилися непохованими, загиблих воїнів Червоної Армії покладалися на команди, організовувані місцевими Радами депутатів трудящих з цивільного населення. Перед похованням начальник команди зобов'язаний був провести опізнання і облік всіх виявлених трупів військовослужбовців і цивільного населення. Опізнання повинне було проводитися по медальйонах або інших документах, виявлених при загиблих (посвідчення особи, партійний, комсомольський квиток, паспорт і ін.).

Всі встановлені в ході опізнання дані повинні були заноситися в книгу – «Іменний список трупів командирів і бійців Червоної Армії і цивільного населення, виявлені на полях битв». Книга має бути прошнурована і опечатана печаткою місцевої Ради депутатів трудящих. Відповідальність за зберігання і правильне ведення книги покладалася на начальника команди.

У книзі вказували: місце і час проведення робіт, населений пункт № могили і її точне розташування, кількість і встановлені біографічні дані похованих. При перепохованні трупів вказувалося точне розташування колишньої могили, число трупів, що вилучені з неї, і місце нового поховання.

При розформуванні команди книга здавалася начальником команди по акту голові виконкому місцевої Ради депутатів трудящих і зберігалася у вказаній Раді. Відомості з книги повинні були повідомлятися до Центрального бюро з персонального обліку втрат особового складу діючої армії.

Місцеві органи влади зобов'язувалися турботливо ставитися до оформлення могил воїнів Червоної Армії і цивільного населення: надмогильні пагорби обкласти дерном або каменем, посадити дерева або кущі, зробити огорожу, систематично спостерігати за збереженням місць поховання і підтримувати їх зовнішній вигляд.

На місці кожної могили обов'язково повинен встановлюватися розпізнавальний знак з випаленим або написаним номером могили.

Однак вже 22.04.1942 року, у зв'язку з тим, що місцеві Ради з поставленим завданням не справляються, Начальник головного управління тилу Червоної Армії видав наказ, що зобов’язав створити спеціальні команди для поховання трупів бійців Червоної Армії і воїнів супротивника на кожному фронті, в кожній окремій армії і Московському військовому окрузі. Відповідальними за поховання призначалися начальники санітарних управлінь.

Начальникам команд було наказано вивчати райони боїв на місцевості і по картах, ставилося в обов'язки здійснювати виявлення і поховання загиблих не лише на відкритій місцевості, а і в лісових масивах. Поховання трупів бійців Червоної Армії проводити в суворій відповідності до вимог інструкції, оголошеній в Наказі НКО від 4 квітня 1942 року № 106.

У післявоєнний період через місцеві органи влади була розгорнена робота по перенесенню братських і одиночних могил, їх укрупненню (див. меморіальні поховання). Проте внаслідок недостатньої оцінки стану військових поховань, були визначені стислі терміни робіт, матеріально і організаційно вони були підкріплені недостатньо. Тому в цілому рівень робіт по перепохованню був досить низький і частково поховання залишилися як і раніше безіменними, а то й взагалі просто зриті, заорані, зруйновані або перенесені неповністю, а інколи лише за звітами вважалися перенесеними. Деякі з них нині можна було б відновити.

Слід констатувати, що при пошукових роботах серед зруйнованих і покинутих поховань зустрічаються і планові захоронення. Суттєва відмінність поховань цього типу від інших полягає в тому, що про них може бути знайдена інформація в місцевих воєнкоматах, архівних документах військових частин, що воювали в цих місцях.

 

1.2. Бойові поховання.

Бойові поховання - поховання останків загиблих воїнів, здійснені в перервах між боями або в процесі бойових дій однополчанами, друзями або товаришами загиблих.

На відміну від планових поховань, місця під бойові поховання не відводилися. Загиблих ховали безпосередньо в районі загибелі, не складалися схеми поховань, проте загиблі заносилися в списки втрат і, в більшості випадків, родичам повідомлялося місце загибелі. Ті з них, особу яких не вдавалося встановити, числилися зниклими безвісти.

Документи, особисті речі і медальйони при похованні часто не вилучалися, як того вимагав порядок поховання.

Можливі виявлення пошуковцями невпорядкованих, напівзруйнованих або зруйнованих бойових поховань. Інформація про ці поховання може бути найчастіше знайдена  в списках безповоротних втрат військових частин.

 

1.3. Госпітальні поховання

Госпітальні поховання – поховання бійців, що померли від ран та хвороб в фронтових та тилових госпіталях. В залежності від віддаленості такого госпіталю від лінії фронту, госпітальні поховання можуть мати ознаки як планових військових поховань, так і бойових. Як свідчить практика, особливо для польових госпіталів, такі поховання як правило є братськими. Розташовані вони завжди поблизу місць дислокації госпіталів, в зоні, протилежній «лицьовій» частині госпіталю, через яку здійснювався прийом поранених. Загиблі, поховані в госпітальних похованнях, здебільшого числяться померлими від ран та включені в списки втрат. В таких похованнях можуть знаходитись частини людських тіл (кінцівки), ампутовані пораненим, які не відносяться до жодного з наявних скелетів. Цю особливість треба враховувати при дослідженні госпітальних поховань в процесі визначення точної кількості похованих. Госпітальні поховання можуть бути багатошаровими, коли шари ґрунту, насичені людськими останками, чергуються з шарами «порожнього» ґрунту, яким були присипані тіла до чергового заповнення ями. Також в ґрунті можуть траплятися прошарки або масиви породи сірувато-білого кольору, що являє собою залишки негашеного або хлорного вапна, яким пересипали трупи з метою знезараження.

 

1.4. Санітарні поховання.

Санітарні поховання - поховання останків загиблих або померлих від ран воїнів, здійснені з метою дотримання необхідних санітарно-гігієнічних умов. Іноді недосвідчені пошуковці плутають це поняття з Госпітальними похованнями,  які розглянуті вище.

Санітарні поховання здійснювалися, як правило, місцевим населенням. На окупованій території польове командування німецької армії використовувало для цього полонених червоноармійців, або виділяло поховальні команди зі складу своїх підрозділів. Зазвичай поховання проводилися через деякий час після закінчення ведення бойових дій, та особливо масовими вони були навесні, після сходу снігів, коли розкладання трупів створювало загрозу забруднення навколишнього середовища і могло спричинити поширення епідемій і різних захворювань. В санітарних похованнях також іноді можуть бути виявлені залишки негашеного або хлорного вапна, яким пересипали трупи з метою знезараження.

Санітарні поховання в більшості випадків являються братськими. Місця під санітарні поховання вибиралися виходячи з умов місцевості. Зручніше було зносити останки загиблих у воронки від снарядів та авіабомб, траншеї, бліндажі, силосні і картопляні ями, льохи, підвали згорілих будинків, яри і тому подібне При цьому, відповідно, не дотримувався порядок поховання воїнів і не складався список загиблих. Останки в таких місцях залягають хаотично, можуть бути у значній мірі пошкодженими та фрагментованими. Більшість похованих таким чином бійців і командирів Червоної Армії числилися або зниклими безвісти, або загиблими без вказівки точного місця поховання.

Документи, особисті речі і медальйони при такому похованні зазвичай не вилучалися. Інформація про ці поховання, як правило, не документувалася. Основні джерела відомостей про них - спогади учасників і очевидців їх створення. По суті останки, що знаходяться в санітарних похованнях, можна вважати непохованими, а лише прибраними з місця безпосередньої загибелі без дотримання будь-якого порядку.

 

1.5. Непоховані останки.

Непоховані останки - останки військовослужбовців, які з різних причин залишилися непохованими.

Це можуть бути останки воїнів, завалених вибухами в бліндажах, дотах, стрілецьких ячейках, траншеях, а також ті, що залишилися просто неба і внаслідок цього опинилися, засипаними у верхніх шарах ґрунту під дією природних кліматичних процесів: занесення ґрунтом, засипання рослинними відкладеннями, заростання лісом і тому подібне. Звичайно це місця безпосереднього зіткнення військ протиборчих сторін.

Документи і особисті речі залишалися при загиблих.

 

1.6. Меморіальні поховання.

Меморіальні поховання - військові меморіали і могили, що створюються для увічнення пам'яті геройськи загиблих військовослужбовців на місцях їх масової загибелі, запеклих битв або в місцях великої історичної значущості. При цьому дані про загиблих можуть не відповідати фактично похованим.

До таких поховань відносяться могили, створені на місці перенесення останків воїнів Червоної Армії і партизан, загиблих в боях, місце загибелі яких було відоме, а місце поховання - ні. Це також меморіали на оборонних рубежах, в місцях бойових дій військових частин, частин ополчення і партизанських загонів і місцях загибелі екіпажів літаків і кораблів.

Ці поховання мають велике значення для роботи по військово-патріотичному вихованню молодого покоління.

 

1.7. Тимчасові поховання.

Тимчасові поховання - місця тимчасового захоронення останків, ексгумованих при проведенні пошукових ексгумаційних робіт, будівництві житлових будинків, господарських і інших об'єктів, виконувані з метою тимчасового зберігання останків до визначення порядку їх поховання на постійне місце.

Створення тимчасових поховань здійснюється тільки у разі крайньої необхідності. При їх створенні в поховання в обов'язковому порядку закладаються записки, заздалегідь ізольовані від вологи. Для цього можуть застосовуватися щільно закриті пляшки, поліетиленові плівки і тому подібне

Записки призначені для інформування осіб, що можуть виявити тимчасове поховання та дозволяють цим особам провести перепоховання останків в постійну могилу. Для цього в записки необхідно вносити наступні дані: де, коли, ким і за яких умов проведені ексгумація і тимчасове поховання; припущення про приналежність ексгумованих до військових частин, армій, періоду і місця ведення бойових дій; імена тимчасово похованих, якщо вони встановлені; причини створення тимчасового поховання і планований час його ліквідації і так далі. Найбільш вірно закладати замість записок копії протоколів ексгумацій.

Відсутність протоколів ексгумацій або записок в тимчасових похованнях утруднює їх ідентифікацію і унеможливлює встановлення імен осіб, останки яких знаходяться в тимчасовому похованні. З цих причин створення безіменних тимчасових поховань неприпустимо.

В пошуковій практиці без крайньої необхідності треба взагалі  уникати створення тимчасових поховань, бо такі поховання є одним з найгірших методів збереження ексгумованих останків до їх постійного поховання.

 

1.8. Перепоховання.

Перепоховання - поховання останків воїнів в окремих або братських могилах, після їх ексгумації в результаті пошукових, ексгумаційних, господарських або інших робіт.

Перепоховання не є об'єктами ексгумаційних робіт, за винятком тих випадків, коли  виникає необхідність перепоховання останків загиблих за бажанням родичів. Це пов'язано, зазвичай, з перенесенням останків на батьківщину. Разом з тим перепоховання проводяться досить часто: в процесі створення збірних кладовищ, через необхідність проведення господарських  робіт і так далі

З вищесказаного виходить, що перепоховання, є вторинним (повторним) похованням. Головна особливість перепоховань полягає в тому, що перепоховання корінним чином змінюють інформаційну ситуацію: відомості, що існували про первинні поховання, значною мірою втрачають своє значення. В той же час перепоховання виконуються цілеспрямовано, в обстановці, що сприяє таким діям.

 

2. Пошук, ексгумація і поховання останків.

 

2.1. Загальні положення.

2.1.1.  Основою правової бази для проведення пошукових робіт є Закони України «Про охорону культурної спадщини» [3], «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» [4] і Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000р. №1867, «Про затвердження Комплексної програми пошуку і облаштування поховань жертв війни і політичних репресій»[15] .

2.1.2. Названі документи передбачають порядок взаємодії громадських пошукових формувань з державними структурами: «Пошукову роботу проводять у межах своєї компетенції Міноборони, МВС, Держбуд, інші центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. У проведенні зазначеної роботи можуть брати участь у встановленому порядку об'єднання громадян України.» (стаття 1 «Порядку» [15]) 

«Пошукова робота, яка проводиться з метою виявлення невідомих поховань жертв війни та політичних репресій, виконується підприємствами, установами і організаціями, які згідно із своїми статутами мають право провадити таку діяльність, на підставі дозволів на її проведення…» (стаття 2 «Порядку» [15]).

2.1.3. Пошукова група, загін або об'єднання мають бути офіційно зареєстровані, мати документи, що засвідчують формування як пошукову структуру. Роботи по пошуку, ексгумації, похованню і перепохованню мають здійснюватися за заздалегідь отриманими дозволами відповідних державних служб та узгоджені з місцевими органами влади і управління по місцю їх проведення. 

2.1.4.  Роботи по пошуку, ексгумації і похованню іноземних військовослужбовців, облаштуванню кладовищ і догляду за ними, здійснюються відповідно до діючого законодавства: «Пошукова робота, яка проводиться з метою виявлення на території України невідомих поховань чи непохованих останків іноземців, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, може виконуватися комунальними та іншими підприємствами, які згідно із своїми статутами мають право провадити діяльність, пов'язану з пошуковою роботою, похованням, ексгумацією, перепохованням останків осіб тощо (далі - спеціалізовані підприємства).» (стаття 2 «Порядку» [15]), Угоди між Урядами України  та Федеративної Республіки Німеччина[5] 

2.1.5. Здійснення робіт по іноземним похованням неприпустимо без представників організації, уповноваженої Урядом Федеративної Республіки Німеччина «Під час ексгумації останків загиблих у війнах з метою їх перевезення  повинні бути присутніми представники влади Договірних Сторін.» (п.5 ст.7 Угоди[5]). «Уряд Федеративної Республіки Німеччина доручає технічне здійснення завдань в Україні, що випливають для Німецької Сторони з цієї Угоди, Німецькій народній Спілці по догляду за військовими могилами і далі іменуються "Народна Спілка", і несе відповідальність за її дію»(п.1 ст.8 Угоди[5]).

2.1.6. Проведення ексгумації має бути обґрунтоване, забезпечене інформаційно і оформлене документально, із залученням місцевих органів влади і управління з обов'язковою наявністю офіційного дозволу Державної міжвідомчої комісії при Кабінеті Міністрів України у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій.

2.1.7. Перепоховання проводиться при необхідності перенесення поховань через виникнення загрози їх руйнування (проведення будівельних робіт, меліорації, забудови, затоплення територій і т. п.), на прохання родичів через неможливість відвідин місця поховання або його віддаленості, а також з метою поліпшення умов утримання поховань. Всі перепоховання здійснюються за рішенням місцевих органів влади і управління з обов'язковим повідомленням родичів загиблих (при їх наявності).

2.1.8. Роботи на місцевості здійснюються відповідно до вимог Інструкції по техніці безпеки при проведенні робіт в зоні колишніх військових дій (див. Додаток 1).

2.1.9. Будь-якій роботі на місцевості повинна передувати робота з документами, що висвітлюють характер подій, склад їх учасників, місце і час, коли вони відбувалися. Аналіз документів передбачає отримання підстав для постановки завдань на проведення робіт і визначення шляхів їх реалізації.

За відсутності в архівах, військкоматах та інших установах документів, що мають відношення до таких подій, підставою для проведення робіт можуть стати оформлені документально спогади учасників подій і їх очевидців а також оформлені належним чином матеріали пошукових розвідок. Документування передбачає фіксацію відомостей і реєстрацію осіб, що їх надали, відео і звукозаписи, фотографії, тощо.

2.1.10. Після закінчення пошукових та ексгумаційних робіт обов’язково проводиться рекультивація ділянок землі, на яких проводилися роботи.

 

2.2. Основні напрями робіт по пошуку, ексгумації і похованню останків.

Пошук, ексгумація і поховання останків є основними роботами в пошуковому русі і завжди маються на увазі в практичній діяльності при використанні термінів «пошук», «пошуковець».

Основна мета пошукових робіт - встановлення особистих даних військовослужбовців, загиблих при виконанні наказів своєї держави, і їх гідне поховання.

Реалізація цієї мети здійснюється послідовним вирішенням ряду завдань: пошук невідомих поховань або непохованих останків,  ексгумація і поховання, догляд за могилами. Найважливіші з цих завдань розглядаються нижче.

2.2.1. Пошук – цілеспрямоване виявлення останків військовослужбовців, що залишилися непохованими, а також невідомих військових поховань для достойного поховання їх на меморіальних територіях; встановлення осіб загиблих і увічнення їх пам’яті. При проведенні пошукових робіт необхідні спеціальні знання та навички. Робота повинна проводитися сумлінно і коректно. Початок робіт обґрунтовується і підтверджується документально, а результати фіксуються відповідною документацією. (Акти встановлення місця поховання)

2.2.2. Ексгумація – вилучення останків із ґрунту. У пошуковій роботі проводиться для ідентифікації останків і їх поховання на спеціально відведених місцях. За результатами проведеної ексгумації складаються Акти про ексгумацію.

2.2.3. Поховання останків після ексгумації може проводитися за будь-яким видом поховань. Зазвичай супроводжується діями з установлення імен загиблих.

Це дозволяє пред'явити при їх створенні підвищені вимоги по виконанню поховань, що передбачають:

чітке документування процесів ексгумації і подальших поховань;

внесення змін (доповнень) до облікових відомостей про похованих військовослужбовців по цьому похованню, що зберігаються у відповідних архівах;

оформлення необхідних документів про перепоховання і передачу їх у відповідні органи влади;

узгодження поховання з місцевою адміністрацією і оформленням в установленому порядку відводу необхідної земельної ділянки під поховання;

визначення відповідальної організації і порядку утримання поховання (кладовища);

внесення інформації про здійснене (здійснені) поховання  у відповідний реєстр (паспорт) кладовища, якщо воно існувало до цього, або створення в установленому порядку нового кладовища (поховання).

2.2.4. Перепоховання може проводитися на прохання держав або родичів, що бажають поховати загиблих з відповідними почестями у іншому місці. Разом з тим перепоховання може здійснюватися через загрозу руйнування поховань при проведенні господарських робіт (меліорація, забудова, затоплення територій і т. п.).

У міжнародній практиці по догляду за військовими похованнями перепоховання розглядається як одна з необхідних умов приведення військових поховань в порядок. При цьому в деяких країнах (Італія, Японія) перепоховання ексгумованих останків здійснюється на батьківщині. За традицією інших (Німеччина), ексгумація і перепоховання здебільшого проводяться з метою створення укрупнених кладовищ, званих збірними, що спрощує умови їх утримання.

2.2.4.  Встановлення особи військовослужбовця - комплекс заходів, що дозволяють встановити прізвище, ім'я, по батькові, рік народження і інші дані загиблого з використанням різних методів і джерел.

2.2.5.  Впорядкування поховань - проведення робіт по упорядковуванню кладовищ, що відповідає вимогам, які  пред’являються до об'єктів такого роду.

2.2.6.  Сповіщення родичів - розшук рідних і близьких військовослужбовців, імена яких були встановлені в ході пошукових робіт та передача їм виявленої інформації.

 

2.3. Обґрунтування процесу ексгумації.

Процес ексгумації по своєму етичному, моральному впливу на довколишніх займає в пошуковій діяльності особливе положення.

Будь-яка ексгумація має бути достатньо обґрунтованою. Її проведення документально санкціонується Державною Міжвідомчою комісією при КМУ у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій та погоджується з органами місцевого самоврядування. Неприпустимо проведення ексгумації без оформлення Акту про ексгумацію (Додаток 16) , який підписуються особами, що проводили ексгумацію і представниками органів місцевої влади та/або самоврядування.

Обов'язковою підставою для ексгумації та перепоховання останків полеглих осіб має бути Дозвіл на проведення ексгумації Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України (далі - Державна комісія), який видається на основі Акту про встановлення місця поховання та письмового клопотання до Державної комісії з обґрунтуванням потреби та зазначенням місця майбутнього перепоховання, а також інформації щодо джерел фінансування заходів з ексгумації та перепоховання останків полеглих осіб. [16]

Якщо в похованні знаходяться останки полеглих громадян кількох іноземних держав, дозвіл на здійснення ексгумації та перепоховання останків полеглих іноземців набуває чинності тільки після погодження з відповідними державами.[16]

Ексгумація може проводитися по будь-якому (з перерахованих вище в розділі 1) виду поховань. Про поховання необхідно зібрати інформацію: опитати місцевих жителів, працівників військкоматів, місцевих органів влади і задокументувати її в формі протоколу (з обов’язковим зазначенням даних джерела інформації та особи, що склала протокол), а також вивчити документи профільних архівів (Центральний архів Міністерства Оборони, архів Військово-медичного музею, Центральний державний військовий архів, Центральний архів військово-морського флоту та ін.).

 

2.4. Дослідницька робота в архівах.

Основним архівом, в якому сконцентровані документи періоду Великої Вітчизняної війни, є Центральний архів Міністерства Оборони РФ (ЦАМО РФ). Документи, що зберігаються в ЦАМО, дозволяють отримати інформацію про ділянку фронту, що вивчається, з додаванням карт і схем оборони, вогневих ділянок, напрямків головних ударів і місць, де частини і підрозділи несли найбільші втрати. Великий інтерес для дослідників представляють документи про безповоротні втрати з зазначенням прізвищ, місць загибелі і поховання полеглих воїнів.

Окрім ЦАМО, необхідну інформацію можна отримати і в інших профільних архівах, зокрема, і в місцевих військових комісаріатах а також з електронних або паперових видань «Книги пам’яті».

 

2.5. Усні джерела.

До усних джерел відносяться: спогади очевидців і місцевих жителів, розповіді ветеранів війни, які можуть вказати місця найбільш жорстоких битв, районів масової загибелі червоноармійців і командирів, або ділянки місцевості, де зустрічаються непоховані останки.

Отримання необхідної інформації вимагає тактовного спілкування з людьми і правильної та умілої постановки питань. Коло питань, які зазвичай зачіпаються в процесі бесіди, мають на меті встановити:

точний опис місця подій, що відбувалися;

джерело інформації (був очевидцем або учасником подій, почув від старожилів або очевидців, вказати конкретну особу);

відомості про військовослужбовців: їх прізвища, військові звання, рід військ, номери військових частин;

ким проводилося поховання;

кількість загиблих, розміри поховання і порядок їх поховання, місце поховання: воронка, погріб, силосна яма і т. п.;

прізвище, ім'я, по батькові співрозмовника, його адреса, дата і місце, згадане в розповіді. Дуже бажано при змозі оглянути згаданий район на місцевості з участю співрозмовника.

Ця інформація записується у всіх подробицях. Проте не можна обмежувати розповідача цим переліком питань. Треба надати йому можливість повідомити все, що він визнає потрібним. Досвід показує, що незначна, на перший погляд, інформація згодом може дуже стати в нагоді.

Слід пам'ятати, що усні джерела суб'єктивні, і при їх використанні потрібна критична оцінка отриманих відомостей.

 

2.6. Пошукова розвідка.

Пошукова розвідка - обстеження місцевості з метою визначення необхідності і можливості проведення пошукових робіт. Перед виїздом детально вивчаються географічні і топографічні особливості досліджуваного району.

Пошукову розвідку найзручніше проводити навесні або осінню, коли трава ще не виросла або вже пов'янула, і досліджуваний район не покритий рослинністю, що заважає проглядати місцевість [6].

При проведенні розвідки необхідно мати: докладну карту, компас, блокнот для записів, саперну лопату, металевий щуп1, металошукач, фотоапарат і інший інструмент. По виявлених похованнях, необхідно скласти протоколи, які послужать підставою для проведення подальших робіт.

Для виявлення невідомих військових поховань і непохованих останків оглядається місцевість. При цьому звертається увага на ділянки ґрунту, що просіли, воронки, окопи, траншеї, бліндажі і тому подібне Підставою для пошуку поховань є виявлення ознак ведення активних бойових дій на даній території (осколки снарядів і мін, стріляні гільзи, предмети спорядження, озброєння і т. д.).

Пошук поховання здійснюється візуально і за допомогою щупа. Поряд з непохованими останками нерідко знаходяться металеві предмети – каски, елементи озброєння та амуніції. Тому використання металошукача в даному випадку є доцільним. При виявленні передбачуваного місця залягання останків копається вертикальний шурф розміром 50x50 см на глибину виявлення останків або до материкового шару землі. Шурф дозволяє виявити останки або встановити ознаки перекопу (порушення) землі, зробленого при створенні поховань. Порушення землі визначається її кольором, складом, або структурою. При ретельній зачистці стінок, порушений ґрунт легко відрізнити від непорушеної ділянки ґрунту (материка) [6].

 

2.7. Ексгумація поховань.

Ексгумація поховань, залежно від глибини залягання останків, має свої особливості і розділяється на ексгумацію глибоких поховань (від 25-30см. і глибше) і ексгумацію непохованих останків (до 30 см).

Свою специфіку має вилучення кісткових останків з розбитих літаків, бойової техніки, затонулих кораблів, довготривалих укріплень і т.д.

 

2.7.1. Ексгумація глибоких поховань.

Ексгумації останків передує розкриття поховання (могили) до виявлення останків. Порядок проведення розкопок залежить від різних чинників і визначається, в основному, пошуковцем, безпосередньо на місці. В кожному випадку можливе різне залягання останків і археологічних джерел (медальйонів, документів, елементів екіпіровки і спорядження, особистих речей, зброї, боєприпасів і тому подібне), розташування яких не завжди відповідає загальноприйнятим закономірностям і накладає свої особливості на умови проведення ексгумаційних робіт.

Якщо при прокладці шурфів не вдається точно встановити межі могильної ями, то по всій території передбачуваного поховання акуратно розкривається верхній шар дерну на штик лопати, і за кольором і структурними особливостям ґрунту визначаються межі поховання. При цьому слід враховувати, що кісткові останки деколи розташовуються в боці від встановлених меж, маючи над собою неперекопаний шар ґрунту.

 

Для встановлення меж великих братських поховань шурфи закладаються у вигляді пересічних траншей. Після виявлення меж поховання, вони відмічаються вішками.

Могильна яма розкривається горизонтальними пластами певної товщини (товщина кожного розкриваного пласта залежить від глибини залягання останків і встановлюється безпосередньо при розкопках). Викопуваний ґрунт перевіряється на предмет виявлення супутнього матеріалу1 [6] 

Розкривати могильну яму відразу на всю глибину не можна оскільки невідоме розташування кісткових останків, не встановлено наявність вибухонебезпечних предметів і, найголовніше, можна знищити або пошкодити археологічні джерела, що мають велике значення у встановленні осіб загиблих.

При знятті кожного пласта ґрунту доцільно промацати ґрунт щупом і обстежувати металошукачем.

Розкриття самих нижніх шарів, дотичних з останками, проводиться з особливою обережністю. При цьому застосовується дрібніший робочий інструмент: совки, ножі і так далі При розкритті поховання слід мати на увазі, що рівень залягання останків не завжди знаходиться на однаковій глибині. В центрі поховання, як правило, кісткові останки залягають глибше, ніж по його краях. Найчастіше це зустрічається у використаних під поховання воронках від авіабомб. Тут різниця в рівні розташування останків може досягати 1 метра.

Якщо поховання глибоке і тісне, а ґрунт слабкий, то щоб уникнути осипання стінок необхідне розширення його площі або укріплення стінок. Відпрацьований ґрунт складують не ближче 70 см від краю могильної ями. До розкриття поховання поверхня навколишньої ділянки в радіусі близько 7-10 метрів має бути досліджена на предмет відсутності останків, щоб виключити їх засипання відпрацьованим відвалом.

В деяких випадках (при необхідності надзвичайно ретельного вивчення невеликого поховання) доцільно розкопувати поховання методом «столу». Цей метод більш трудоємний, але створює кращі умови для роботи та збережена археологічного матеріалу. При цьому, після точного визначення меж поховання, від цих меж  НАЗОВНІ по периметру поховання прокопується траншея шириною близько 70см, глибиною – на штик лопати нижче можливого дна поховання. Таким чином внутрішній, оконтурений траншеєю, прямокутник ґрунту, що містить в собі поховання, набуває подобу «столу», який пошарово, по всій ширині, розбирається дослідниками. що стоять в траншеї.

Достовірність відомостей, отриманих при розкопках, багато в чому залежить від якості дослідження. Техніка розкриття поховань і ексгумації останків має свої особливості у кожному конкретному випадку і визначається, передусім, ступенем збереження поховання. У тих випадках, коли поховання порушене мародерами і перекопане, а розташування кісткових останків і супутнього матеріалу хаотичне, доцільно дослідити ґрунт, вийнятий при несанкціонованому розкритті, а також ґрунт могильної ями до материка.

У разі, коли поховання не порушене, при поступовій виїмці заповнення могильної ями, можна простежити деякі ознаки наближення поховання. Це поява темних плям твердої землі, склеєної продуктами розкладання трупів, предметів екіпіровки і спорядження. При появі цих ознак земля акуратно знімається, визначається положення кістяка, проводиться його розчищення і підйом археологічного матеріалу. Не можна брати або зрушувати знайдені предмети, оскільки по їх взаємному розташуванню іноді можливо встановити обставин загибелі військовослужбовця (бойове поховання). Для упаковки знахідок потрібні коробочки різних розмірів, вата, обгортувальний папір, а також великі пластикові мішки (розміром 50x100 см) для тимчасового зберігання кісткових останків.

При виявленні медальйона його необхідно герметично упакувати в поліетиленовий пакет, бажано із ґрунтом, в якому він залягав, і надалі оберігати від механічних і інших дій до проведення експертизи. Рекомендується розкривати медальйон лише в лабораторних умовах. Пергаментний вкладиш необхідно акуратно розвернути і просушити, уникаючи попадання прямих сонячних променів. Як показує практика, краще всього, якщо медальйон розкривається фахівцем-реставратором. Якщо текст погано читається, необхідно провести криміналістичну експертизу.

 

 

 

Розчищення розкопу бажано проводити від голови до ніг, горизонтально зрізуючи землю совком (ножем, шпателем). Окремі кістки не можна вилучати із скелета до цілковитої його зачистки.

Над головою, грудьми і в районі тулуба полеглого слід завжди копати не так глибоко, як над ногами, і обережніше, аби запобігти руйнуванню і подальшій втраті, можливо вирішальних ознак ідентифікації останків. Останки розчищаються, якщо це можливо, з голови до ніг. 

Відпрацьовану землю прибирають з дна розкопу, щоб розчищення не проводити двічі.

В кожному випадку останки мають бути відкопані і очищені по всій своїй довжині і ширині і понад це ще на 10 см з усіх боків (якщо розкоп не здійснюється методом «столу»). У братських похованнях останки одного горизонтального рівня можуть ексгумуватися не одночасно. Це залежить від характеру розташування і глибини залягання останків. Лише таким чином можливе роз'єднання останків загиблих і вилучення їх всіх без винятку.

Після очищення останків від ґрунту можна починати їх вилучення з поховання в зворотній послідовності: від ніг - до голови. Завдяки цьому створюється вільний простір для роботи.

При ексгумації поховань на військовому кладовищі спочатку визначаються ряди могил. По можливості, в кожному ряду кладовища слід вилучати один скелет за іншим, починаючи зліва. У особливо довгих рядах роботу можна проводити одночасно з лівого і правого кінців ряду, також вилучаючи одного загиблого за іншим. Неприпустимо починати вилучення останків з середини або інших місць могильного ряду. В кінці кожного могильного ряду слід робити перевірки шляхом прокладки шурфів у вигляді траншеї (до тієї ж глибини, що і дно могили) незалежно від того, чи йде мова про кладовище або траншейне поховання, аби встановити, чи не були там додатково поховані загиблі.

При ексгумації на кладовищі могили нумеруються і складається план їх розташування.

У братських могилах слід роз'єднати останки. Якщо роз'єднати останки неможливо, то слід їх поховати разом.

У ході розкопок кістки скелета разом з супутнім матеріалом замальовують або фотографують (позначивши номер розкопу) та долучають такі документи до польового звіту.

Якщо поховання було проведене в декілька шарів, то ексгумація проводиться шар за шаром, починаючи з верхнього. Після вилучення всіх останків необхідно зачистити дно ями до материкового шару, оскільки можливе подвійне поховання. Це характерно для деяких санітарних і особливо госпітальних поховань, коли нижній ряд останків засипалися шаром ґрунту, після чого продовжувалося поховання в ту ж могилу. Необхідно також зробити підрізи по межах могильної ями і досліджувати ґрунт за допомогою щупа на можливість залягання кісткових решток.

 

2.7.2. Ексгумація непохованих останків.

Робота з непохованими останками має свою специфіку. Кісткові останки залягають на глибині 5-30 сантиметрів. Дуже часто останки однієї людини можуть знаходитися на площі в декілька квадратних метрів - як наслідок бойових дій і результат розтягування дикими тваринами і корінням дерев. Необхідне ретельне обстеження площ, прилеглих до місця виявлення останків.

При виявленні останків, для визначення меж їх залягання необхідно розкрити верхній шар ґрунту (дерен). Після виявлення меж, знімається ґрунт на глибину залягання останків. Краще всього ґрунт знімати невеликими фрагментами, оскільки в ньому і під ним можуть знаходитися кісткові останки і супутній матеріал. В процесі роботи ґрунт постійно просівається вручну і перекладається на обстежені ділянки розкопу. Тільки після зняття всього верхнього шару і оголення цілком кісткових останків і відповідною їх фіксацією в записах, малюнках, фотознімках, проводиться їх вилучення.

 

2.8. Поховання останків.

Після ексгумації і оформлення протоколів і актів, в яких фіксуються результати, останки вміщуються в контейнер (труна, поліетиленовий мішок). Контейнер добре закривається, опечатується, і на нім проставляється номер, який заноситься в протокол. Якщо на розкопці немає можливості відразу скласти протокол , то оформляється його чорновий варіант. Всі дії відображаються в журналі експедиції.

До поховання останків слід забезпечити повне оформлення документів по ексгумації. Після завершення ексгумації її виконавець упродовж місяця подає до Державної комісії акти про ексгумацію останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (далі - Акт про ексгумацію останків полеглих осіб – (Додаток 16)

 Акт про ексгумацію останків полеглих осіб підписується особою, відповідальною за виконання ексгумації, уповноваженими представниками органу виконавчої влади або за згодою органу місцевого самоврядування. та затверджується відповідальним секретарем Державної комісії.

Поховання останків загиблих захисників Вітчизни, виявлених в ході пошукової роботи, організується через місцеві органи влади і управління з відданням воїнських почестей. Перепоховання ексгумованих останків полеглих осіб може проводитися на території існуючих або новостворених в Україні поховань, що знаходяться на обліку згідно з вимогами Порядку організації робіт. 

Після завершення перепоховання ексгумованих останків полеглих осіб його виконавці впродовж місяця подають до Державної комісії протоколи про перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (Додаток 17).

Якщо з ряду причин немає можливості провести поховання останків відразу після закінчення всіх пошукових робіт та ексгумацій, організовується тимчасове зберігання останків. Місце тимчасового зберігання останків фіксується в протоколі ексгумації. Останки повинні зберігатися у захищеному від сонця і опадів та добре вентильованому місці у тимчасових контейнерах, які мають ідентифікаційні позначки.

Протокол перепоховання останків полеглих осіб складається особою, уповноваженою підприємством, що є виконавцем перепоховання, за участю осіб, уповноважених відповідним органом виконавчої влади або за згодою органу місцевого самоврядування.

Протокол перепоховання останків полеглих осіб підписується особою, відповідальною за здійснення перепоховання, уповноваженим представником органу виконавчої влади або за згодою органу місцевого самоврядування та затверджується відповідальним секретарем Державної комісії [16].

 

 

3. Встановлення осіб військовослужбовців.

Встановлення осіб військовослужбовців - комплекс заходів, що дозволяє достовірно встановити особи загиблих, останки яких виявлені в ході пошукових робіт. Ці заходи включають:

виявлення особистих документів, медальйонів, нагород, іменних речей, предметів екіпіровки і уніформи;

експертизу виявлених документів і медальйонів;

роботу зі списками безповоротних втрат і іншими архівними документами;

анатомічну експертизу виявлених останків, що дозволяє встановити расову приналежність, стать і вік (див. розділ 4);

медико-криміналістичне дослідження з метою ідентифікації особи загиблого;

показання свідків учасників і очевидців подій.

виявлення хронологічних і інших характерних ознак.

 

3.1. Документи, що засвідчують особу військовослужбовців в РККА (Радянській Армії.)

Солдатський медальйон використовувався для встановлення особи військовослужбовців Робітничо-селянської Червоної Армії, загиблих в ході бойових дій. Він був введений Наказом РВС від 14.08.25р. № 856 [7] як документ, що засвідчує особу. Видавався всім військовослужбовцям військових частин, кораблів, штабів, управлінь, установ і закладів військового і морського відомства після прибуття в свою частину при зарахуванні їх на службу.

Відомості в медальйон вносилися в роті (ескадроні, батареї) особами, що заповнюють службові посвідчення військовослужбовців. Медальйон відносився до табельних речей, предметам спорядження і був річчю безстроковою, а у разі його втрати негайно видавався новий.

Медальйон був зроблений з жерсті у вигляді плоскої коробочки розміром 50 х 33 х 4 мм з тасьмою для носіння на грудях. У нього вкладався спеціальний бланк (вкладиш), виготовлений друкарським способом на папері (див. Додаток 2). При використанні такого типу медальйона, в ході бойових дій, з'ясувалося, що медальйон негерметичний і пергаментний листок швидко приходить в непридатність.

Наказом Народного Комісара Оборони Союзу РСР № 138 від 15.03.41р. [2] вводилися нові медальйони у вигляді пластмасового пенала з вкладишем на пергаментному папері в двох екземплярах. На бланку вкладиша були наступні графи: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, військове звання; уродженець: республіка, край, область, місто, район, с/рада, село; адреса сім'ї; прізвище ім'я і по батькові родича; яким РВК призваний; група крові. Указувати найменування військової частини в медальйоні заборонялося. Один екземпляр вкладиша вилучався похоронною командою і здавався в штаб частини. Другий - залишався в медальйоні при загиблому. Але реально, в умовах бойових дій, ця вимога практично не виконувалася, медальйон вилучався цілком. На підставі вкладишів, вилучених з медальйонів, встановлювалися імена загиблих, таких, що залишилися на полі бою, і складалися списки втрат.

Необхідно відзначити, що під час Великої Вітчизняної війни в деяких частинах використовувалися медальйони з дерев'яними і металевими пеналами (див. Додаток 2). Як правило, вкладиші в них зберігаються погано.

Іноді окремі бійці використовували замість пеналів звичайні гвинтівочні гільзи.

У листопаді 1942 грама вийшов Наказ НКО № 376 "Про зняття медальйонів з постачання Червоної Армії". Це привело до збільшення числа зниклих без вести військовослужбовців через неможливості встановлення особи загиблого.

Червоноармійська книжка (див. Додаток 3) була введена Наказом НКО СРСР від 7 жовтня 1941 року як документ, що засвідчує особу червоноармійця і молодшого командира [8]. Видача червоноармійської книжки замість військового квитка або приписного посвідчення проводилася тією в/частиною, в яку червоноармієць прибув з райвійськкомату. Відправка на фронт червоноармійців і молодших командирів без червоноармійських книжок категорично заборонялася. Офіцерам, як особисті документи, видавалися посвідчення особи.

У вбитих і померлих від ран червоноармійські книжки (посвідчення особи) вилучалися і передавалися в штаб частини або лікувальної установи, де на їх підставі і складалися списки безповоротних втрат особового складу.

При встановленні особі використовуються також інші документи: комсомольські і партійні квитки, листи, різні довідки та посвідчення.

Реставрацію і експертизу червоноармійських книжок, партійних, комсомольських квитків і будь-яких інших документів, так само, як і солдатських медальйонів, необхідно проводити в найбільш стислі терміни, оскільки з часом папір зсихається, а текст втрачається.

 

24.01.1917 р.

Перша Світова війна. запроваджений шийний знак для упізнання вбитих і поранених. 

 

14.08.1925 р.

Запроваджений медальйон. Видається після прибуття в частину одночасно із службовою (червоноармійською) книжкою. 

 

25.08.1937 р.

Медальйон скасований. Залишилася червоноармійська книжка. 

 

21.12.1939 р.

Наказ НКО № 238. Запроваджений медальйон і інструкція про порядок користування медальйонами у воєнний час.

 

20.06.1940 р.

Скасована червоноармійська книжка і смертний медальйон. 

 

15.03.1941 р.

Запроваджений медальйон і нове положення про персональний облік втрат і поховання загиблого особового складу Червоної Армії у воєнний час. За основу документа узято положення наказу НКО № 238 від 21.12.39 р. 

 

07.10.1941 р.

Запроваджена червоноармійська книжка на додаток до медальйона. 

 

17.11.1942 р.

Медальйон скасований. Мотивація - достатньо червоноармійської книжки. Деякі військовослужбовці протягом 1943 р. за особистою ініціативою продовжували зберігати медальйони. 

 

 

3.2. Особисті речі, обмундирування і інші джерела.

При встановленні особи мають значення особисті речі, предмети спорядження і обмундирування, виявлені при проведенні пошуку і ексгумації. Найбільш цінні з них ті, на яких нанесені імена власників (іменні речі).

Іменні речі представляють інтерес, як непряме джерело інформації. До них відносяться: особисті речі, предмети спорядження і обмундирування з різними написами.

Особисті речі могли переходити з рук в руки. Навіть копітка тривала робота не завжди спроможна дати відповідь - чи дійсно дана річ належить тій людині, чиї останки були знайдені. Тому необхідно шукати всілякі доповнення і уточнення про долю конкретної людини через інші джерела.

Печатки і штампи військової частини, а також штемпелі на поштових відправленнях можуть служити додатковим джерелом для встановлення доль загиблих. У роки війни кожна частина мала свій умовний номер і закрите найменування у вигляді польової пошти (ПП). Спеціальні довідники, що містять розшифровки цих номерів, допомагають встановити в/ч і прояснити долі загиблі.

Допомога у встановленні особи загиблих надає знання предметів екіпіровки і форми одягу збройних сил держав, що брали участь в бойових діях на досліджуваній території [9,10]. Такі відомості дозволяють не тільки встановити приналежність до армії, роду військ, військової частини, звання військовослужбовця, але і, з використанням історичних даних, уточнити часові рамки подій.

Важливі всі знахідки, виявлені на місці проведення пошукових робіт. Звичайний гвинтівочний патрон з маркуванням, що збереглося на денці гільзи, знайдений в розкопі, може дати інформацію про час події. Так, патрон, випущений в 1943 році, навряд чи потрапив би в поховання 1942 року.

По нашивці за поранення, що збереглася на останках бійця Червоної Армії, можна датувати поховання не раніше липня 1942 року, а наявність погон - не раніше січня 1943 року. Виявлення нагрудного знаку "Гвардія" свідчить про те, що поховання проводилося не раніше червня 1942 року, оскільки знак був введений 22 травня 1942 року.

Це, у свою чергу, спрощує пошук архівних документів, що містять дані про дислокацію військових частин, характер і місце проведення бойових дії і безповоротних втратах. Зіставлення всіх отриманих даних деколи дає можливість встановлювати імена при повній або частковій відсутності особистих опізнавальних знаків (медальйонів) і документів.

Робота з архівними документами дозволяє встановлювати імена загиблих за номерами бойових нагород і заводським номерам літаків і їх двигунів.

 

3.3. Військові звання військовослужбовців РККА.

Військові звання для військовослужбовців Червоної Армії були введені на підставі Ухвали ЦВК і СНК СРСР від 22 вересня 1935 р.

Військовослужбовці Робітничо-селянської Червоною Армії, що мали відповідну військову або спеціальну підготовку і що забезпечували керівництво військовими з'єднаннями, частинами і підрозділами по військовому навчанню і військово-політичному вихованню, а також що виконували іншу керівну роботу в лавах армії, ділилися на командний склад і начальницький склад РККА.

До командного складу РККА відносилися військовослужбовці, що командували військовими підрозділами, частинами, з'єднаннями, і що займали в частинах і закладах РККА посади, для виконання яких був необхідний обов'язковий командний стаж і наявність відповідної військової підготовки.

До начальницького складу РККА відносилися:

а) військово-політичний склад;

б) військово-технічний склад;

в) військово-господарчий і адміністративний склад;

г) військово-медичний склад;

д) військово-ветеринарний склад;

е) військово-юридичний склад.

У зв'язку з введенням для командного і начальницького складу персональних військових звань і нової форми були встановлені знаки відмінності для командного і начальницького складу, а також для молодшого командного і начальницького складу надстрокової служби і курсантів військових шкіл сухопутних і повітряних сил РККА. Військові звання командного і начальницького складу РККА на 22 червня 1941 року показані в Додатку 6. Петлиці і знаки відмінності на рукавах представлені в Додатку 7.

 

3.4. Персональні розпізнавальні знаки іноземних армій і особливості роботи по похованнях іноземних військовослужбовців

Для встановлення особи військовослужбовців німецької армії використовувалися персональні розпізнавальні знаки (die Erkennungsmarke), що являли собою алюмінієву пластину овальної форми (див. Додаток 5), яка носилася на шнурку, що охоплює шию. Кожен знак складався з двох половинок, з вибитою на них однаковою інформацією: номер знаку, скорочене найменування військової частини, що видала знак, а також група крові. Обидві половини персонального розпізнавального знаку могли легко відламуватися одна від одної унаслідок наявності подовжніх прорізів великої осі овалу. При похованні загиблого одна половина знаку відламувалася і відсилалася разом з донесенням про втрати. Інша половина залишалася на тілі загиблого.

Напис і номер на персональному розпізнавальному знаку відтворювалися у всіх особистих документах військовослужбовця. Разом з тим, в кожній військовій частині велися точні списки персональних розпізнавальних знаків. Копії списків виданих персональних розпізнавальних знаків надсилались в Берлінське Центральне Бюро по обліку військових втрат і військовополонених.

Таким чином, виявлення з останками німецьких військовослужбовців половинок персональних розпізнавальних знаків явним чином указує на те, що це останки бойового або госпітального поховання. Такі поховання здійснювалися на спеціальних кладовищах. Подальша робота в цих місцях повинна припинятися. Відповідно до укладеної угоди Уряду України з Урядом Федеральної Республіки Німеччини «Про догляд за військовими могилами в Україні і у Федеративній Республіці Німеччина» [5], Якщо в похованні знаходяться останки полеглих громадян кількох іноземних держав, дозвіл на здійснення ексгумації та перепоховання останків полеглих іноземців набуває чинності тільки після погодження з відповідними державами.[16].

Персональні розпізнавальні знаки угорської армії (Додаток 5, рис. б) є двома скріпленими пластинками, на яких за допомогою отворів відперфорований спеціальний номер, що однозначно ідентифікує власника. На одній пластині є вушко для носіння на шиї. При похованні пластини відокремлюються. Одна залишається на тілі хованого, друга - вилучається похоронною командою для обліку.

Персональні знаки італійської армії (Додаток 5, рис. в). схожі на знаки угорської, але дані власника, що включають його особистий номер, прізвище, ім'я, рік і місце народження і ім'я батька, відштамповані текстом на італійській мові.

Персональні знаки фінської армії за принципом будови і використання схожі на знаки німецької армії, але відрізняються формою і містять на своїх половинках лише персональний обліковий номер військовослужбовця. (Додаток 5, рис. г)

У разі виявлення військовослужбовців іноземних армій при проведенні пошукових робіт і неминучості їх ексгумації, (наприклад останки виявлені в одному похованні з радянським військовослужбовцем) результати ексгумації повинні обов’язково протоколюватися в установленому порядку. Останки разом з виявленими особистими розпізнавальними знаками і речами повинні передаватися до уповноважених організацій.

Неприпустимо вилучення особистих розпізнавальних знаків з місць поховання іноземних військовослужбовців, в результаті чого останки знеособлюються.

 

4. Облік результатів пошукових робіт та оформлення документації, специфіка виконання земляних робіт.

Облік результатів пошукових робіт – один з найважливіших завершуючих етапів, який передбачає фіксацію виявлення останків, місць їх залягання, подій, пов’язаних з виявленими похованнями, учасників пошуку, а також географічні та історичні особливості.

Аналітичні узагальнення результатів пошукових робіт і архівних досліджень дозволяють не тільки висвітлити долі окремих військовослужбовців, але і уточнювати характер та історію військових подій.

Найбільш ефективний облік із застосуванням сучасних інформаційних технологій на основі комп’ютерних баз даних, в яких накопичуються необхідні відомості. 

Але повний облік неможливий без сумлінного ведення польової пошукової документації, яка є основою будь-яких баз та звітів вищого рівня та без якої отриманий матеріал частково або повністю втрачає свою наукову цінність.

 

4.1. Оформлення документації при веденні польових робіт з пошуку та ексгумації, їх специфіка.

При виїзді на місце для розгортання експедиції та початку польових робіт пошукова група повинна мати при собі наступні документи:

1. Копії необхідних дозволів, завірені печаткою Організації (на пошукові роботи та на ексгумацію).

2. Заповнений Пошуковий лист (Додаток 14) групи (оригінал и завірена копія). В лист вписуються члени організації та волонтери з відмітками про посаду (начальник, пошуковець, волонтер та ін.) в графі «примітки».

3. Журнал польових робіт, прошитий, пронумерований та скріплений печаткою Організації.

4. Журнал інструктажів з техніки безпеки, прошитий, пронумерований та скріплений печаткою Організації.

5. Бланки необхідних актів та протоколів.

По прибутті на місце дислокації керівник пошукової групи узгоджує з органами місцевого самоврядування факт початку робіт, залишивши при необхідності в органах місцевої влади (сільрада, селищна або районна рада) копію Пошукового листа, після чого пошукова група приступає до ведення робіт.

Польова документація починається з «Журналу польових робіт», який веде керівник пошукової групи або спеціально призначена особа, що має необхідну для цього кваліфікацію. В журнал докладно занотовуються всі пошукові заходи експедиції, починаючи з польової розвідки.

Найбільш раціонально робити наголос на складенні докладних схем місцевості та планів-кроків, на яких з відповідними метричними або тригонометричними прив’язками до постійних орієнтирів відмічаються місця виявлення підйомного матеріалу. Це дає можливість визначити в подальшому райони скупчення таких знахідок та зробити висновок щодо доцільності шурфовки та розкопок. 

В журналі також фіксується вся отримана інформація, що має значення для роботи експедиції, незалежно від джерел її надходження. При виконанні шурфу або розкопу, в журнал заноситься його номер (наскрізна нумерація шурфів та розкопів ведеться в межах однієї території, призначеній пошуковій групі для виконання пошукових робіт), докладний план розкопу з прив’язкою до місцевості, вказуються особливості ґрунту, записуються всі знахідки з зазначенням особливостей залягання та прикмет кожної з них (крім масових для даного розкопу, які характеризуються загальними кількісними показниками) також здійснюються необхідні малюнки та нотатки. 

При виявленні поховання необхідно розчистити прилеглу територію для точного встановлення меж поховання за плямою ґрунту. Виявлена пляма прив’язується до місцевості з використанням всіх можливих методів з якомога більшою точністю, замальовується та фотографується з декількох точок. Ділянку непорушеного ґрунту, що оточує пляму поховання, перевіряють за допомогою щупу для уточнення дійсних меж поховання. Після цього, беручи до уваги визначення польових пошукових досліджень:

«Польові пошукові дослідження – комплекс технологічних заходів, у тому числі проведення земляних (підводних) робіт стосовно встановлення орієнтовної кількості останків полеглих осіб у межах відповідної земельної ділянки;» [16 п. 1.4], територія поховання зачищається до верхнього шару останків, а по краю поховання, дотично до нього, закладається необхідна кількість шурфів для  визначення глибини поховання. Знаючи площу та глибину поховання, визначається орієнтовна кількість останків, що в ньому знаходяться, виходячи з того, що останки 6 чоловік містяться в 1м3 ґрунту. Отримані дані заносяться до Журналу польових робіт. 

До отримання дозволу на проведення ексгумації подальші роботи на цьому розкопі припиняються, а розкоп закривається  з дотриманням вимог рекультивації земель.  

Якщо в ході виконання польових пошукових робіт виявлене необліковане військове кладовище, на якому здійснювалося поховання загиблих військовослужбовців в одиночних могилах, про що свідчать ряди могильних ям розміром близько 1х2 метри, розташовані рядами з проміжком між сусідніми могильними ямами 0,7-1,5 метри, здійснюються роботи по встановленню точної кількості поховань методом поверхневої зачистки, при цьому до отримання дозволу на ексгумацію могильні ями не розкриваються.  Орієнтовна кількість похованих визначається кількістю виявлених могильних ям. Після закінчення робіт з документування кладовища ґрунт на місці дослідження рекультивується.

На цьому етапі складається Акт про встановлення місця поховання осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (далі – Акт про встановлення місця поховання) (Додаток 15). Акт про встановлення місця поховання складається особою, уповноваженою організацією, що є виконавцем польових пошукових досліджень, за участю осіб, уповноважених відповідним органом виконавчої влади, або (за згодою) відповідним органом місцевого самоврядування.

  Акт про встановлення місця поховання підписується особою, відповідальною за здійснення польових пошукових або спеціальних пошукових досліджень, особами, уповноваженими відповідним органом виконавчої влади, або (за згодою) відповідним органом місцевого самоврядування, та, після здачі його до ради Організації, затверджується секретарем регіональної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. 

На кожен виявлений поховальний комплекс (братське поховання або окреме кладовище) складається окремий акт. До акту додається план-схема поховання, складена в довільній формі, що дозволяє однозначно ідентифікувати на місцевості такий поховальний комплекс. У випадку кладовища план повинен містити схему взаємного розташування всіх виявлених могил.

 

Акт складається у чотирьох примірниках:

1. перший примірник передається до регіональної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій;

2. другий – до Державної комісії для отримання дозволів на проведення ексгумації; 

3. третій – до місцевих органів влади і управління;

4. четвертий – залишається в архівно-дослідному відділі організації;

 

Наявність Акта про встановлення місця поховання є підставою для взяття місця поховання на облік згідно з Порядком організації робіт з пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2000 №1867[16 п.2.6].

 

При необхідності проведення ексгумації та перепоховання виявлених останків, рада Організації готує та надсилає письмове клопотання до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України з обґрунтуванням потреби та зазначенням місця майбутнього перепоховання, а також інформації щодо джерел фінансування заходів з ексгумації та перепоховання останків полеглих осіб. До клопотання додається відповідний Акт про встановлення місця поховання з планом-схемою поховання.

Після отримання «Дозволу на здійснення ексгумації та перепоховання останків осіб, полеглих внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій» (далі – Дозвіл на ексгумацію), пошуковою групою, яка здійснювала встановлення місця поховання, здійснюється ексгумація останків за вищенаведеною методикою. 

В Журналі польових робіт обов’язково замальовуються характерні шари та загальний вигляд розкопу (іноді малюнки можна замінити фотографіями з декількох (не менше двох) точок зйомки, яку необхідно виконувати з обов’язковим застосуванням масштабних лінійок, марок з номером розкопу та зазначенням в журналі назв відповідних файлів в архіві фотоапарату або номеру касети та кадрів при зйомці на плівку). При наявності в розкопі характерних шарів, які добре видно на вертикальних стінках розкопу, можна дати їх стратиграфію1, що допоможе зробити висновок про подальший напрямок розкопок.

 

Після завершення ексгумації її виконавець упродовж місяця подає до Державної комісії акти про ексгумацію останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (далі – Акт про ексгумацію останків полеглих осіб) [16] (Додаток 16).

Акт про ексгумацію останків полеглих осіб складається особою, уповноваженою організацією, що є виконавцем ексгумації, за участю осіб, уповноважених відповідним органом виконавчої влади або (за згодою) органу місцевого самоврядування.

Акт про ексгумацію останків полеглих осіб підписується особою, відповідальною за виконання ексгумації, уповноваженими представниками органу виконавчої влади або (за згодою) органу місцевого самоврядування та затверджується відповідальним секретарем Державної комісії.

Акт складається у трьох примірниках:

1. перший примірник впродовж місяця з дня закінчення ексгумації передається до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України разом з відповідним звітом;

2. другий – до місцевих органів влади і управління; 

3. третій – залишається в архівно-дослідному відділі організації.

 

Перепоховання ексгумованих останків полеглих осіб може проводитися на території існуючих або новостворених в Україні поховань, що знаходяться на обліку. Після завершення перепоховання ексгумованих останків полеглих осіб його виконавці впродовж місяця подають до міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України протоколи про перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (далі – Протокол перепоховання останків полеглих осіб) (Додаток 17)

Протокол перепоховання останків полеглих осіб складається особою, уповноваженою організацією, що є виконавцем перепоховання, за участю осіб, уповноважених відповідним органом виконавчої влади або (за згодою) органу місцевого самоврядування.

Протокол перепоховання останків полеглих осіб підписується особою, яка відповідає за здійснення перепоховання, уповноваженим представником органу виконавчої влади або (за згодою) органу місцевого самоврядування та затверджується відповідальним секретарем Державної комісії.

Протокол складається у 2 примірниках:

1. перший примірник впродовж місяця з дня перепоховання передається до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України;

2. другий - залишається в архівно-дослідному відділі організації

 

По закінченні польових робіт на певній ділянці інформація з «Журналу польових робіт» узагальнюється та надається разом з планами, малюнками та фотознімками у вигляді стислого звіту до Ради Організації, де включається в загальні підсумки пошукової діяльності та використовується в подальшій роботі. Звіт складається на бланку відповідного Пошукового листа, який при необхідності доповнюється додатковими аркушами.

Окремим, не менш важливим документом польової документації, є «Журнал інструктажів  з техніки безпеки» (Додаток 18), який ведеться особисто керівником пошукової групи. В цьому журналі, щоденно перед початком робіт, після проведення інструктажу з техніки безпеки, факт проведення якого засвідчує  керівник пошукової групи відповідним записом та власним підписом, кожен член пошукової групи, включаючи волонтерів, власноручно ставить підпис про те, що до нього доведені загальні положення техніки безпеки та специфічні вимоги до ведення робіт на конкретній ділянці на поточний день. Особи, що не пройшли інструктаж, до участі в роботах не допускаються.

 

4.1.1. Робота з непохованими останками та їх документальне оформлення.

В ході виконання польових пошукових робіт безпосередньо на місцях проведення бойових дій дуже поширеним явищем є виявлення непохованих останків загиблих бійців. Як правило, вони знаходяться в окопах, стрілецьких ячейках, воронках, бліндажах а то й на поверхні землі, безпосередньо під орним шаром ґрунту. У діючому Законодавстві України в сфері пошукової діяльності це питання достатньо не врегульоване, а самі законодавчі акти регламентують здебільшого роботу з необлікованими та невідомими  похованнями загиблих.

Так, «Комплексна програма пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій» [15] та п.1.4 «Тимчасового порядку здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій і впорядкування місць їх поховання» [16] не дають визначення вживаного терміну «поховання». В цьому випадку вказаний термін варто розуміти в його загальному значені – «місце похорону; могила», де «могила» тлумачиться як «яма для поховання померлого». Останки бійців, що залишилися на місці своєї загибелі, та потрапили під шар ґрунту в результаті обвалів земляних укріплень, замивання, інших природних явищ та ерозії ґрунту, не були поміщенні в «яму для поховань», тобто не мають могили і є непохованими (незахороненими).

Як правило, місця залягання незахоронених останків не мають будь-яких зовнішніх ознак, тому при веденні пошукових робіт на місцях боїв пошуковець не може передбачити, де саме знаходяться останки полеглих і чи є вони в цій місцевості взагалі. Факт наявності таких останків може бути визначений лише при їх відкритті та встановленні факту їх приналежності людині. Таким чином можна зробити висновок про те, що останки незахоронених бійців завжди виявляються випадково.

«Тимчасовий порядок здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання» (далі – Тимчасовий порядок)  містить норму, за якою «Перепоховання незахоронених останків полеглих осіб, знайдених випадково, здійснюється згідно з цим Порядком.»[16  п. 3.12]. Але в даному пункті обумовлюється лише порядок здійснення перепоховання незахоронених останків, тобто дія Тимчасового порядку у відношенні непохованих останків починається з п. 3.10 (перепоховання) і не стосується їх в пунктах, що регламентують порядок встановлення місць поховань та ексгумацію.  

В той же час, у випадку розкриття в розкопі незахоронених останків бійців та супутніх знахідок, що можуть мати значення при встановленні осіб загиблих, всі ці об’єкти починають зазнавати руйнівного впливу навколишнього середовища. Закриття розкопу не припиняє ці процеси, оскільки перекопана земля багата на кисень, а поверхневі води від опадів легко проникатимуть з поверхні через нещільності порушеного ґрунту до дна розкопу, викликаючи прискорене руйнування останків та супутнього матеріалу. 

Беручи до уваги вимоги п.2 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» [3], необхідно терміново виконати всі можливі заходи, спрямовані на збереження виявлених об’єктів. Єдиною можливістю виконати вимоги Закону в такому випадку є повне дослідження останків та супутніх предметів за прийнятою методикою з наступним вилученням останків з розкопу та депонуванням їх в належних умовах для подальшого перепоховання у відповідності з вимогами Тимчасового порядку [16].

Враховуючи відсутність специфічних форм документів для такого випадку та з метою запобігання плутанини в обігу документів при роботі з незахороненими останками,  оформлення документації в цьому разі здійснюється відповідно до Тимчасового порядку. [16]

 

4.1.2. Виявлення археологічних знахідок та стародавніх культурних шарів.

 

В ході виконання польових пошукових робіт, особливо при шурфовці та виконанні розкопів, можуть трапитись випадки розкриття стародавніх культурних шарів, що утворилися внаслідок життєдіяльності наших далеких предків. Дослідження таких об’єктів знаходиться виключно в компетенції спеціалізованих наукових установ, а самі об’єкти є археологічною культурною спадщиною та знаходяться під охороною відповідно до Закону [3]. 

Ознаками таких археологічних об’єктів є наявність в ґрунті стародавньої кераміки (уламків глиняного посуду та інших виробів), стародавнього кісткового матеріалу (частково мінералізованих, крихких уламків кісток), виробів з каменю або кам’яних уламків зі слідами обробки, площ, суцільно викладених каменем на кшталт бруківки, похованих мегалітичних об’єктів, металевих предметів неіндустріального походження. Як правило, такі знахідки сконцентровані у вузьких шарах ґрунту, що добре простежуються на зрізах стінок розкопу у вигляді темних смуг ґрунту або золоподібної маси.

За вимогами «Закону про охорону культурної спадщини»

1. Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт  виявлено знахідку  археологічного  або  історичного  характеру,  виконавець робіт  зобов’язаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби  повідомити  про  це  відповідний  орган  охорони  культурної спадщини  та  орган  місцевого  самоврядування, на території якого проводяться земляні роботи.

2. Земляні  роботи  можуть  бути  відновлені  лише  згідно  з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території. [3 ст.36]

Таким чином, при  виявленні згаданих об’єктів, роботи на цьому місці повинні бути припинені, розкоп докладно, якомога точніше, задокументований. Особлива увага повинна бути приділена документуванню виявленого культурного шару. Всі предмети, що виявилися видаленими з місця їхнього залягання, повинні бути зібрані, зафотографовані та окремо запаковані способом, що виключає їхнє пошкодження. Кожен пакунок супроводжується докладним описом його вмісту та обставин залягання предметів. Самовільне видалення предметів з непорушеного культурного шару суворо забороняється.

Після закінчення документування зібраний матеріал разом з супровідним листом-повідомленням терміново надсилається до регіонального Центру охорони історико-культурних цінностей. У випадку, якщо пошукова група не має можливості зберегти розкоп від руйнування до прибуття  спеціалістів (згортання робіт в даному районі, загроза пошкодження в результаті  антропогенного або природного впливу), розкоп закривається.

При проведенні польових розвідок також необхідно звертати увагу на можливу наявність на поверхні землі підйомного матеріалу1  . Скупчення підйомного матеріалу, що мають ознаки цілісного археологічного комплексу (у значній кількості розташовані на певній ділянці поверхні). Такі ділянки та знахідки повинні бути задокументовані за тими ж правилами, що й вищевикладені, з повідомленням регіонального Центру охорони історико-культурних цінностей.

Сумлінне виконання даних рекомендацій допоможе не лише зберегти від руйнування археологічний об’єкт, але й може мати велике значення у справі виявлення нових, невідомих науці, пам’яток археології.

5. Анатомічна експертиза.

Даний розділ написаний на основі «Судово-медичне ототожнення особи по кісткових останках» автори  Пашкова В.І., Рєзников Б.Д. [11].

 

5.1. Встановлення видової приналежності кісткових останків.

Питання про приналежність кісток людині або тварині складає деякі труднощі, як через недостатнє його висвітлення в медичній літературі, так і через відсутність спеціального керівництва і посібника.

Основним методом встановлення видової приналежності в пошуковій роботі є найбільш простий і доступний – порівняно-анатомічний. Суть його полягає в порівнянні знайдених кісток і їх фрагментів з відповідною довідковою літературою, що містить малюнки кісток людини і тварин.

У тих випадках, коли кісткові останки сильно зруйновані або в наявності тільки їх фрагменти, існують спектральний, серологічний і інші методи. Застосування яких можливо тільки в лабораторних умовах [11].

Перед проведенням порівняно-анатомічного методу необхідно вивчити ознаки будови кісток скелета людини. Спочатку встановлюється анатомічна приналежність кістки (ребро, хребець, променева кістка), а потім – порівняння з будовою кісток скелета людини. При цьому виходять з наступних особливостей кісток людини:

клітинні порожнини кісток людини мають форму зерен чечевиці, частіше з обома опуклими поверхнями (середня ширина порожнин кліток близько 3.3 мікрон);

форма і розміри частин скелета розкривають анатомічну приналежність їх до людини.

Визначення приналежності кісток одному скелету або декільком не представляє особливої складності. Визначення ведеться по кількості зібраних скелетів, що перераховуються по черепах, тазових і стегнових кістках.

 

5.2 Встановлення расової приналежності.

По фізичних особливостях будови тіла народи земної кулі підрозділяються на три основні раси: 

•  європеоїдну 

•  монголоїда 

•  негроїдну. 

На території колишнього Радянського Союзу представляють інтерес перші дві.

 

5.2.1. Встановлення расової приналежності за будовою черепа.

Характерною ознакою будови черепа (див. Додаток 12,) є:

•  Європеоїдна раса – значно виступаючі вперед кістки скелета обличчя; різко виступаючий, вузький, з глибоким коренем ніс; дещо спрямовані назад скули; середньо або сильно розвинені іклові (собачі) ямки.

•  Раса монголоїдна – масивний череп з плоским, широким і високим лицем; високі орбіти; слабовиступаючий з неглибоким коренем ніс; добре розвинені, виступаючі скули у американської групи і слабовиступаючі – у азіатської групи; іклові ямки не поглиблені або поглиблені дуже мало; піднебіння широке.

 

5.2.2. Встановлення расової приналежності по зубах.

Перед тим, як розглядати особливості будови зубів, визначимо їх порядок і розташування, як це прийнято в зуболікарській практиці [11].

 права сторона ліва сторона

8.7.6.5.4.3.2.1. 1.2.3.4.5.6.7.8.

8.7.6.5.4.3.2.1. 1.2.3.4.5.6.7.8.

Цифрами позначають: 

1 і 2 – різці 

3 – ікла 

4 і 5 –малі корінні зуби 

6, 7, 8 – великі корінні зуби.

 

При записі стану зубів в протоколі ексгумації використовуються позначення ( |_, _| |⌐,¬| ), які показують місцезнаходження зуба. Наприклад, позначення 5| вказує на другий малий корінний зуб верхньої щелепи справа.

 

Практичний інтерес у визначенні расових особливостей будови зубів представляють дані А.А. Зубова в [11].

Для зубів представників раси монголоїда є характерними три основні ознаки: 

•  лопатоподібна форма внутрішньої поверхні верхніх різців; 

•  наявність між корінням других корінних зубів так званого «набряку» емалі, що має вид загостреного виступу; 

•  наявність кісткових горбків у вигляді «горіховидного набряку» в області альвеолярного краю внутрішньої поверхні нижньої щелепи в місці розташування молярів (шості, сьомі і восьмі зуби постійного ряду або четверті і п’яті зуби молочного ряду з лівого і правого боку щелепи)

На думку автора за наявності трьох описаних вище ознак – приналежність зубів (черепів) до монголоїдної раси вважається за доведеним.

У разі, коли перераховані основні ознаки виражені нечітко або виражена яка-небудь одна з них – слід звернути увагу на деякі другорядні ознаки, що простежуються у представників раси монголоїда, такі, як: 

•  зсув верхніх бічних різців усередину по відношенню до середніх; 

•  наявність на жувальній поверхні нижніх молярів додаткових горбків; 

•  відносно коротке коріння молярів.

При недостатньо виявлених основних ознаках або за наявності декількох другорядних, слід вести мову про змішану расу – або європеоїдно – монголоїдові метиси, або представники однієї з народностей, що склалися у далекому минулому при змішенні європеоїдної і монголоїдної рас (казахи, хакаси, марі та ін.).

Якщо ознаки, властиві монголоїдові, відсутні, отже, мова може йти про приналежність досліджуваних останків до європеоїдної раси [11].

 

5.3. Встановлення приналежності до статі.

Взагалі весь скелет жінки побудований витонченіше, менше і легше, ніж у чоловіка. Кожна окрема кістка, так само як і розміри скелета в цілому, у жінок менше. Виняток в цьому відношенні становлять розміри жіночого тазу, які більше розмірів чоловічого. Кістки жіночого скелета тонше чоловічих, поверхня їх рівніша, гладкіша. Суглобові кінці кісток, горбистості і шорсткості на чоловічому скелеті виражені значно різкіше. Особливо це відноситься до довгих трубчастих кісток, кісток тазу і черепа. Будова кісток скелета людини показана в Додатках 8-12.

 

5.3.1. Встановлення приналежності до статі за будовою кісток черепа.

При визначенні приналежності до чоловічої і жіночої статі передусім беруть до уваги характер будови черепа і його розміри. Існують особливості будови черепа, що дозволяють відрізнити чоловічий череп від жіночого, вони виявляються в наступному:

1) Як правило, розміри чоловічого черепа більші, жіночий череп легше і по своїй формі ближче до дитячого.

2) Чоловічий череп відрізняється від жіночого більшою розвиненістю і незграбністю своїх контурів, за рахунок сильніше виражених бугристостей та шорсткостей в місцях прикріплення шийних, потиличних, скроневих і жувальних м’язів. На жіночих черепах горбистість і шорсткість виражені менш чітко, поверхня кісток черепа більш рівна і гладка.

3) Зовнішній потиличний горб, надбрівні дуги і надперенісся більше розвинені на чоловічих черепах, лобові і тім’яні горби – на жіночих.

4) Очні ямки у чоловіків нижчі, зазвичай прямокутної форми, верхній край їх потовщений, тупий; у жінок очні ямки вище, наближаються до округлої або овальної форми, верхні краї їх в порівнянні з чоловічими тонші і гостріші.

5) Нижня щелепа у чоловіка більша і важча, з чітко вираженою горбистістю в області кутів і нижнього краю внутрішньої поверхні підборіддя.

6) Для чоловічих черепів характерніший скошений назад лоб, перехідний в тім’я округлої форми, нерідко з наявністю піднесеності по ходу стрілоподібного шва; для жіночих – лоб більш вертикальний, переходить в пласке тім’я.

7) Носо-лобний кут на чоловічих черепах в більшості випадків чітко виражений, лобово-носова точка поглиблена; на жіночих черепах перехід від лобової кістки до кісток носа здійснюється більш плавно, лобово-носова точка частіше не заглиблена.

 

5.3.2. Встановлення приналежності до статі за будовою кісток тазу

Основні ознаки, що характеризують статеву приналежність тазу показані в Таблиці 1.

 Встановлення приналежності до статі за будовою кісток тазу

 

 

Таблиця 1

Досліджувані останки

Жінки

Чоловіки

Загальний вид тазу

Ширше і нижче

Вужче і вище

Крила підвздошної кістки

Поставлені більш горизонтально

Поставлені більш вертикально

Нижні гілки лобкових кісток

Сходяться під кутом 90°-100°, утворюючи лобкову дугу

Сходяться під кутом 70°-75°, утворюючи лобковий кут

Крижі (кобчик)

Коротше і ширше злегка зігнутий, за формою наближається до рівнобедреного трикутника

Вже і довше, сильніше зігнутий

Велика сіднична вирізка

Ширше і утворює майже прямий кут

Вже і утворює більш гострий кут

Замикальний отвір

Має вид трикутника, розташованого вершиною вперед

Овальної форми, з основою, спрямованою догори

Вертлюжні западини

Діаметр в середньому близько 45мм., відстань між ними велика

Діаметр в середньому близько 52мм., відстань між ними менша

Суглобова поверхня крижево-підвздошного з’єднання

Розповсюджується на II хребець крижів

Розповсюджується на III хребець крижів

Форма порожнини малого тазу

Циліндрична

Конусоподібна

 

 

5.3.3. Інші особливості.

 

У жінок кут між тілом і шийкою стегнової кістки менш тупий і ближчий до прямого, ніж у чоловіків, у яких шийка стегнової кістки круто задерта вгору під тупим кутом до тіла кістки. Грудна кістка у чоловіків відносно довша і вужча, ніж у жінок.

 

5.4. Встановлення віку.

Для визначення приблизного віку потрібно брати до уваги не окремі частини скелета, а всі без винятку кістки, які містять найважливіші ознаки для оцінки віку. Це передусім череп, зуби, кінцівки тіла, таз (що складається з обох тазобедрених кісток і крижів), хребці.

При визначенні віку слід уникати точних оцінок, до року, і користуватися тими тимчасовими рамками, які запропоновані нижче.

 

5.4.1 Встановлення віку за будовою черепа.

Череп людини складається з шести кісток: 

•  лобова 

•  дві тім’яних 

•  дві скроневих 

•  потилична 

сполучених між собою швами. 

З віком шви стають менш вираженими.

Між 20-30 роками вони починають заростати в обеліонній частині стрілоподібного шва і частково в скроневій частині вінцевого шва. (див. Додаток 14, рис.2).

У віці 30-40 років цей процес вже чітко виявляється в скроневій частині вінцевого шва, у верхівковій і задній частинах стріловидного шва. Підборіддєвий отвір поступово вирівнюється. До 30 років він знаходиться в середині, а з 40 років – у верхній третини нижньої щелепи.

Після 40 років поступово починають закриватися очні і скроневі частини клиновидно-лобового шва, нижня частина потилично-сосковидного шва, брегматична частина стріловидного і вінцевого швів, середня частина потиличного шва з обох боків і клиновидно-тім’яний шов.

З 50-55 років процес заростання розповсюджується на інші ділянки швів черепа (див. Додаток 14, рис.2). При визначенні віку за черепом необхідно зважаючи на можливість передчасного заростання швів, обумовлену виникненням деяких важких захворювань.

 

5.4.2. Встановлення віку за будовою зубів.

Найбільш ефективним методом визначення віку за зубами є встановлення ступеня їх зношуваності. Існує ряд досліджень з цього питання. Для вирішення практичних завдань у військовій археології цілком прийнятне використання даних М.М. Герасимова з цього питання (див. таблицю2).

 

Стирання зубів верхньої щелепи залежно від віку.

 

 

 

 

 

Таблиця 2

Вік

різці

ікла

малі корінні

перші великі корінні

другі великі корінні

10–13

стирання ще не почалося

13–14

0–1

0

0

0

0

14–16

1

0

1

0

0

16–18

1–2

1

1

1

0

18–20

2–3

2

2

2

1

20–25

2–3

2

2

2

2

25–30

3

2

2–3

2–3

2

30–35

3

2–3

2–3

3

2–3

35–40

3

3

3

3–4

3

45–50

3–4

3–4

3–4

4

3–4

50–60

4–5

4

4

5

4–5

60–70

5–6

5

5–6

5–6

6

 

 

 

 

 

 

0 – стирання немає;

1 – потерта тільки емаль;

2 – стирання горбків;

3 – стирання торкнулося дентину;

4 – стирання торкнулося зубного каналу;

5 – стирання досягло повного перетину коронки;

6 – повне стирання коронки.

Прорізання зубів мудрості відбувається в період між 18 і 24 роками 

У 20-25 років вони прорізаються повністю, але ще не до кінця розвинені. 

До 25-30 років зуби повністю сформувалися (32 зуби).

 

5.4.3. Встановлення віку за кістками скелета.

Основні ознаки, що характеризують вік, вказані в Таблиці 3 :

 

Встановлення віку за кістками скелета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.

Вік

стегнова кістка

плечова кістка

клубова (підвздошна)  кістка

хребці

крижі

лобкова кістка

тазобедрений суглоб

15–19

Контури кістки округлі, шорсткість залишається лише в області шийки і великого горба. Епіфізарна щілина добре виражена і епіфіз легко відділяється від диафіза до 18 років. Окостеніння епіфізарної лінії наступає між 18 і 20 роками.

Контури досить гладкі, округлі, легені. Епіфіз відокремлений від диафиза щілиновидним простором.

 

 

 

 

 

20–29

Поверхня кістки в основному гладка, за винятком невеликої шорсткості, спостережуваної в області передньої шийки.

Епіфізарна щілина у вигляді вузької лінії помітна до 23 років, після 23 років вона зберігається лише біля нижнього краю головки.

Крило клубової кістки до 25 років повністю зростається з клубовою кісткою.

Виразно помітне променевидне розташування граней хребців, і до кінця десятиліття поступово згладжується.

Поперечні пластини крижів знизу починають змикатися від нижньої до верхньої (перший крижовий хребець) і можуть до 25 років бути вже зрощеними.

Трохи починає стиратися хвилястий малюнок на овалі лобкової кістки, і до 30 років зникає і стає нерівномірно шорстка.

 

З досягненням 25 років зростання кісток завершується, а ребра вже повністю сформовані.

30–39

Ямка головки стає глибшою і набуває більш вираженої окресленості. Межі головки і шийки зливаються.

Поверхня кістки гладка, але в області великого і малого горбів іноді з’являється незграбність контурів. Епіфізарна лінія – у вигляді вузької смужки, зникаючої після 34 років.

 

Променевидне розташування плоскості хребців повністю зникає і поступається місцем нерівній верхній площині.

Поперечні пластини крижів до 35 років ще добре помітні, але до 40 років розгладжуються і стають абсолютно гладкими, стики крижових хребців вже не розрізнити.

Стає гладкою.

 

40–49

На поверхні шийки нерівності і шорсткості. Краї ямки шорсткі і гострі. Епіфізарна лінія повністю відсутня.

До 45 років кістка має округлу форму. Після 45 років вона ставати менш гладкою за рахунок дрібних виступів, що з’являються, і шорсткостей.

 

 

 

 

 

50–59

Вся поверхня кістки стає шорсткою. В області головки і обох рожнів з’являються кісткові виступи. Ямка головки виразно виражена, краї її гострі, іноді округлі.

Поверхня кістки груба, з множиною дрібних отворів, наростів і валиків, гребені великого і малого горбів чітко виражені. Поверхня кістки в цілому ставати шорсткою.

 

 

 

 

 

60–69

Збільшується кількість пористих дефектів, шорсткість кістки наростає.

Поверхня кістки шорстка, пориста, контури незграбні. Гребінь кістки грубий, чітко виражений.

 

 

 

 

До 60 років і старше вертлюжні (рожневі) западини уплощаются і стають менш глибокими.

більше 70

Особливих змін в порівнянні з попереднім десятиліттям не відбувається.

Описані вище явища прогресують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У шульгів ліва ключиця розвинена сильніше, ніж права. Виступи для прикріплення м’язів на плечовій кістці лівої руки виразніше, ніж на правій плечовій кістці. Ліва плечова кістка в порівнянні з правою рукою не коротше і не слабкіше правої.

5.5. Визначення зросту по трубчастих кістках.

Щоб встановити по можливості точніше розміри тіла загиблого, потрібно заміряти стегнову кістку, ліктьову кістку і велику гомілкову кістку і узяти середню величину згідно таблиці для визначення зросту (див. Додаток 13 Табл.4, 5). Якщо такі відсутні, можна взяти будь-яку іншу трубчасту кістку, дані про яку є в таблиці. Виміри кістки потрібно проводити по можливості точно, відхилення не повинне перевищувати двох міліметрів.

5.6. Визначення ушкоджень кісткових останків.

Після проведення вимірів скелета слід звернути увагу на ушкодження,  поранення, що зажили, і переломи.

Характерною ознакою місць поранень, що могли бути причиною смерті, є наявність на кістковій тканині слідів обширних гематом. Вони визначаються за зеленуватим забарвленням кісткової тканини в зоні ураження.

Наявність розтину черепа, ампутовані або відсутні кінцівки, виявлені гіпсові пов’язки, шини вказують на те, що солдат помер в госпіталі.

 6.

Використані джерела і література:

1. В.Є.Мартинов та група авторів. «Руководство по поисковым и эксгумационным работам» М., 1997.

2. Наказ НКО № 138 від 15 березня 1941 року.

3. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000р. №1805-III зі змінами і доповненнями.

4. Закон України  «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» від 20 квітня 2000р. №1684-III.

5. «Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про догляд за військовими могилами в Україні і Федеративній Республіці Німеччина» від 10.06.2000г.

6. Авдусин Д. А. Польова археологія СРСР. – М.: 1980.

7. Наказ РВС від 14 серпня 1925 року № 856. «Про введення в дію інструкції з використання медальйонів з особистими відомостями про військовослужбовців РККА і флоту».

8. Наказ НКО СРСР № 330 від 7 жовтня 1941 року. «Про введення червоноармійських книжок в тилу і на фронті».

9. Форма одягу і знаки відмінності Червоної і Радянської Армії. – М.: 1994.

10. Шванебах Б.Е. Керівництво з німецького військового перекладу. – М.: 1943.

11. Пашкова В.І., Рєзников Б.Д., Судово-медичне ототожнення особи по кісткових останках. Вид-во Сарат. ун-ту, 1978.

12. Жук А. Б. Довідник зі стрілецької зброї: Револьвери, пістолети, рушниці, пістолети-кулемети, автомати.- М.,1993.

13. Гриф секретності знятий: Втрати Озброєних Сил СРСР у війнах, бойових діях і воєнних конфліктах: Стат. дослідж./ Під ред. Г.Ф. Кривошеєва. М., 1993.

14. Пам’ятка по боєприпасах, що застосовувалися в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., способах їх виявлення. М. – 1962.

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000р. №1867, «Про затвердження Комплексної програми пошуку і впорядкування поховань жертв війни і політичних репресій» зі змінами і доповненнями.

16. Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.06.2006 №193 «Про затвердження Тимчасового порядку здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання»

 

 

ДОДАТКИ 

 

Додаток 1

 

ІНСТРУКЦІЯ З ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ РОБІТ 

В ЗОНІ КОЛИШНІХ БОЙОВИХ ДІЙ. 

 

З метою запобігання нещасним випадкам при проведенні робіт в зоні колишніх бойових дій необхідно дотримуватися наступних заходів безпеки: 

1. Розмінуванням в ході пошукових робіт займаються лише фахівці-сапери, допущені до підривних робіт. 

2. У разі виявлення вибухонебезпечних предметів (ВНП), слід позначити ВНП прапорцями або підручними засобами і повідомити керівника пошукової групи, який забезпечує виклик саперів, при цьому роботи припиняються до видалення боєприпасу. 

3. У разі виявлення предмету невідомого призначення, забороняється брати його в руки, необхідно припинити роботи і повідомити керівника пошукової групи. 

4. Категорично забороняється приносити і зберігати на території табори ВНП. 

5. Категорично забороняється розряджати, кидати або ударяти по виявлених вибухонебезпечних предметах. 

6. При виявленні протитанкових або протипіхотних мін, встановлених поблизу поверхні землі, роботи тимчасово припиняються. У радіусі 200 м. ця місцевість має бути обстежена саперами. 

7. Забороняється стягувати і розбирати руками дротяні загородження, чіпати дріт і шпагат, виявлені на землі, в траві або чагарнику, тому що біля них можуть бути встановлені міни-сюрпризи натяжної дії. Дріт необхідно стягувати за допомогою «кішки» з мотузкою завдовжки 50м, знаходячись в укритті. 

8. Місця для розведення кострищ мають бути перекопані на глибину 40-60 см і перевірені зовнішнім оглядом на відсутність вибухонебезпечних предметів.

11. При роботі на глибині більше 2,5 м, для запобігання обвалу, необхідно виконати зміцнення стінок розкопу дерев’яними щитами і розпірками. 

12. Пункт зберігання паливно-мастильних матеріалів в польових умовах має бути винесений за межі житлової зони табору не менше як на 50 м., обкопаний ровом і знаходитися далеко від джерел відкритого вогню.

13. З метою профілактики кишкових і інших захворювань категорично забороняється вживання для пиття сирої води з відкритих джерел.

14. Учасники пошукових і ексгумаційних робіт повинні дотримувати правила особистої і суспільної гігієни. Всі роботи проводяться в спецодягу і спецвзутті. При роботі з останками повинні використовуватися гумові рукавички.

15. Особи, що беруть участь в пошукових роботах, перед початком робіт проходять інструктаж і розписуються в журналі з техніки безпеки.

16. Сторонні і особи, що не пройшли інструктаж з техніки безпеки до пошукових робіт не допускаються.

17. Особи, що не виконують вимоги даної інструкції, від участі в роботах відстороняються. 

Додаток 2

СОЛДАТСЬКІ МЕДАЛЬЙОНИ СРСР

Додаток 3

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА КНИЖКА

Додаток 4

ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ ОФІЦЕРА ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ

Додаток 5

ПЕРСОНАЛЬНІ РОЗПІЗНАВАЛЬНІ ЗНАКИ

НІМЕЧЧИНИ ТА ЇЇ СОЮЗНИКІВ

 

Додаток 6

Військові звання

командного і начальницького складу РККА

на 22 червня 1941 року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

для командного складу

 

для військово-політичного складу

 

для військово-технічного складу

 

для військово-господарчого і адміністративного складу

 

для військово-медичного складу

 

для військово-ветеринарного складу

 

для військово-юридичного складу

 

 

молодший лейтенант

 

 

молодший воєнтехнік|

 

 

 

 

 

 

 

лейтенант

 

молодший політрук

 

воєнтехнік|

2-го рангу

 

технік-інтендант

 2-го рангу

 

воєнфельдшер|

 

воєнветфельдшер|

 

молодший воєнюрист|

 

 

 

старший лейтенант

 

політрук

 

воєнтехнік|

1 -го рангу

 

технік-інтендант

 1 -го рангу

 

старший воєнфельдшер|

 

старший

 

воєнюрист|

 

 

 

капітан

 

старший політрук

 

военинженер

 

інтендант

 

воєнлікар

 

военветлікар

 

воєнюрист

 

 

 

майор.

 

батальйонний комісар

 

военинженер 3-го рангу

 

інтендант 3-го рангу

 

воєнлікар

3-го рангу

 

военветлікар

 3-го рангу

 

воєнюрист

3-го рангу

 

 

черінь-полковник

 

ст. батальйонний комісар

 

 

 

 

 

 

 

 

полковник

 

полковий комісар

 

военинженер 1-го рангу

 

інтендант

1-го рангу

 

воєнлікар

1-го рангу

 

военветлікар

 1-го рангу

 

воєнюрист

1-го рангу

 

 

комбриг*4

 

бригадний комісар

 

 

 

бриглікар|

 

бригветлікар

 

бригвоєнюрист

 

 

 

генерал-майор

 

дивізійний комісар

 

генерал-майор інженерних військ

 

генерал-майор інтендантської служби

 

дивлікар|

 

дивветлікар|

 

диввоєнюрист

 

 

 

генерал-лейтенант

 

корпусний комісар

 

генерал-лейтенант інженерних військ

 

генерал-лейтенант інженерних військ

 

корлікар|

 

корветлікар|

 

корвоєнюрист

 

 

 

генерал-полковник

 

армійський комісар 2-го рангу

 

генерал-полковник інженерних військ

 

генерал-полковник інтендантської служби

 

армлікар

 

армветлікар

 

армвоєнюрист

 

 

 

генерал армії

 

армійський комісар 1 -го рангу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4 Військове звання комбриг носили військовослужбовці, що покликані із запасу і не встигли пройти переатестацію.

 

Додаток 7

Знаки відмінності на петлицях і нарукавні нашивки

військовослужбовців РККА

Військове звання

 

Знаки відмінності

на петлицях

 

Знаки відмінності

на рукавах

 

Мл. сержант

 

один трикутник

 

 

 

Сержант

 

два трикутники

 

 

 

Ст. сержант

 

три трикутники

 

 

 

Старшина

 

чотири трикутники

 

 

 

Лейтенант

 

два квадрати

 

два косинці із золотого галуну шириною 4 мм, між галуном просвіт з червоного сукна шириною 7 мм, внизу кант шириною 3 мм.

 

Ст. лейтенант

 

три квадрати

 

три косинці із золотого галуну шириною 4 мм, між галуном два просвіти з червоного сукна шириною 5 мм кожен, внизу кант шириною 3 мм.

 

Капітан

 

один прямокутник

 

два косинці із золотого галуну шириною 6 мм, між галуном просвіт з червоного сукна шириною 10 мм, внизу кант шириною 3 мм.

 

Майор

 

два прямокутники

 

два косинці із золотого галуну верхній шириною 6 мм, нижний -10 мм, між галуном один просвіт з червоного сукна шириною 10 мм, внизу кант шириною 3 мм.

 

Підполковник

 

три прямокутники

 

ті ж, що і у майора

 

Полковник

 

чотири прямокутники

 

три косинці із золотого галуну верхній і середній шириною 6 мм, нижний шириною 10 мм, між галуном два просвіти з червоного сукна шириною 7 мм кожен, внизу кант 3 мм.

 

Комбриг

 

один ромб

 

один косинець із золотого галуну шириною 15 мм

 

Генерал-майор

 

дві металеві позолочені зірочки

 

вишита мала зірка, облямована кантом по роду військ, і один косинець із золотого галуну шириною 32 мм, внизу - кант по роду військ шириною 3 мм.

 

Генерал-лейтенант

 

три металеві позолочені зірочки

 

ті ж, що і у генерал-майора

 

 

 

 

 Для військово-політичного складу сухопутних і повітряних сил РККА наступні нарукавні нашивання:

1.       Армійський комісар 1-го рангу - вишита золота зірка і чотири ромби на малиновій петлиці з чорною окантовкою і на рукавах - вишиті золоті зірки.

2.       Для решти військово-політичного складу сухопутних і повітряних сил    РККА встановлюються знаки відмінності по присвоєним військовим званням на петлицях по роду військ, але без золотої окантовки і емблеми роду військ, а на рукавах червона зірка з серпом і молотом

3.       Вищий військово-політичний склад носив на петлицях замість зірочок ромби:

бригадний комісар - один ромб

дивізійний комісар - два ромби

корпусний комісар - три ромби.

 

Додаток 8

Додаток 9

Додаток 10

Додаток 11

Додаток 12

Додаток 13

Визначення зросту

 за довгими трубчастими кістками

для чоловіків-монголоїдів

 

 

 

 

 

Таблиця 4

Плечова кістка, мм

Променева кістка, мм

Ліктьова кістка, мм

Стегнова кістка, мм

Велика гомілкова кістка, мм

Мала гомілкова кістка, мм

Зріст   см.

257

214

198

369

295

298

152

260

217

201

374

299

302

153

264

220

203

379

304

306

154

268

223

206

383

308

310

155

272

226

209

388

312

314

156

276

229

212

393

316

318

157

280

231

215

397

320

323

158

283

234

218

402

324

327

159

287

237

220

407

329

331

160

290

240

223

411

333

335

161

294

243

226

416

337

339

162

298

246

229

421

341

343

163

302

249

232

425

345

348

164

305

252

234

430

350

352

165

309

254

237

434

354

356

166

313

257

240

439

358

360

167

316

260

243

444

362

364

168

320

263

246

449

366

368

169

324

266

249

453

371

373

170

328

269

251

458

375

377

171

331

272

254

462

379

381

172

335

275

257

467

383

385

173

339

277

260

472

387

389

174

343

280

263

476

391

393

175

346

283

266

481

396

398

176

350

286

268

486

400

402

177

354

289

271

490

404

406

178

358

292

274

495

408

410

179

361

295

277

500

412

414

180

365

298

280

504

417

418

181

369

300

282

509

421

423

182

372

303

285

514

425

427

183

376

306

288

518

429

431

184

380

309

291

523

433

435

185

384

312

294

528

437

439

186

387

315

297

532

442

443

187

391

318

299

537

446

448

188

395

321

302

542

450

452

189

399

323

305

546

454

456

190

402

326

308

551

458

460

191

406

329

311

555

463

464

192

410

332

314

560

467

468

193

413

335

316

565

471

473

194

417

338

319

569

475

477

195

421

341

322

574

479

481

196

425

344

325

579

483

485

197

428

346

328

583

488

489

198

Визначення зросту

 

 по довгих трубчастих кістках для чоловіків європеоїдів

 

(Троттер і Глезер, 1952 р.)

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 5

Плечова кістка, мм

 

Променева кістка, мм

 

Ліктьова кістка, мм

 

Стегнова кістка, мм

 

Велика гомілкова кістка, мм

 

Мала гомілкова кістка, мм

 

Стегнова + велика гомілкова кістки, мм

 

Зріст,    см.

 

265

193

211

381

291

299

685

152

268

196

213

385

295

303

693

153

271

198

216

389

299

307

701

154

275

201

219

393

303

311

708

155

278

204

222

398

307

314

716

156

281

206

224

402

311

318

723

157

284

209

227

406

315

322

731

158

288

212

230

410

319

326

738

159

291

214

232

414

323

329

746

160

294

217

235

419

327

333

753

161

297

220

238

423

331

337

761

162

301

222

240

427

335

340

769

163

304

225

243

431

339

344

776

164

307

228

246

435

343

348

784

165

310

230

249

440

347

352

791

166

314

233

251

444

351

355

799

167

317

235

254

448

355

359

806

168

320

238

257

452

359

363

814

169

323

241

259

456

363

367

821

170

327

243

262

461

367

370

829

171

330

246

265

465

371

374

837

172

333

249

267

469

375

378

844

173

336

251

270

473

379

381

852

174

339

254

273

477

383

385

859

175

343

257

276

482

386

389

867

176

346

259

278

486

390

393

874

177

349

262

281

490

394

396

882

178

352

265

284

494

398

400

889

179

356

267

286

498

402

404

897

180

359

270

289

503

406

408

905

181

362

272

292

507

410

411

912

182

365

275

294

511

414

415

920

183

369

278

297

515

418

419

927

184

372

280

300

519

422

422

935

185

375

283

303

524

426

426

924

186

378

286

305

528

430

430

950

187

382

288

308

532

434

434

957

188

385

291

311

536

438

437

965

189

388

294

313

540

442

441

973

190

391

296

316

545

446

445

980

191

395

299

319

549

450

449

988

192

398

302

321

553

454

452

995

193

401

304

324

557

458

456

100

194

404

307

327

561

462

460

101

195

408

309

330

566

466

463

101

196

411

312

332

570

470

467

102

197

414

315

335

574

474

471

103

198

 

Додаток 14

Додаток 15

 

Додаток 16

 

Додаток 17

Додаток 18