Русский English

В бою за хутір Високий

Фронтові записи лежать переді мною. Я писав їх в 1943-1944 роках. Не все збереглося з того, що вдалось записати, але ось ці пожовклі від часу аркуші повертають мене в ті тривожні дні. Ось запис, датований 13 та 14 січня 1944 року. В ньому коротко описаний останній бій за хутір Високий. В той час я служив у розвідці дивізійної артилерії. Головним моїм обов’язком було спостерігати за всім, що відбувалося в смузі дії дивізії. Нашому 902-у артполку було поставлене завдання: 10 січня підтримувати сусідню 236-у стрілецьку дивізію під час атаки висоти хутора Високого.

Значення цієї висоти всі ми, особливо артилеристи, добре знали. З неї ворог оглядав велику ділянку фронту і підходи до нього. Біля трьох тижнів йшли безперервні бої на цій ділянці. В окремі дні хутір Високий переходив у наші руки, потім його знов захоплювали гітлерівці. Були великі втрати з обох боків.

10 січня ще вночі наш взвод полкової розвідки біля підніжжя висоти обладнав землянку замість звичайного спостережного пункту. Взвод складався з лейтенанта Костіна, сержанта Денищенкова і розвідників Нагая, Пелеха і мене.

У ту ж ніч мене викликали в штаб полку, який знаходився в селі Менжинці. В штабі мені довелося креслити схему вогневих позицій наших батарей, адже я єдиний представляв взвод топографічної розвідки.

Ранком, повертаючись із штабу, побачив у сусідньому "Катюші". Незабаром розпочалась артпідготовка. Вона була вражаючою. Після артпідготовки наша піхота пішла на висоту, не зустрічаючи опору. Очевидно противник відвів основну частину військ з переднього краю до початку або під час артпідготовки. З піхотою і ми пішли, захопивши з собою все своє майно: стереотрубу в футлярі, лопати та особисту зброю.

Перейшли мінне поле по проходу, зробленому саперами, і піднялись на курган хутора Високого. Піхота пішла далі вниз, а ми лишилися в траншеї, розставили на тренозі свою стереотрубу, обмотану бинтом для маскування під сніг. Зв’язківці встановили зв’язок.

Через деякий час нам наказали перейти в інше місце, тому що тут розміститься командир дивізії. Ми перейшли метрів на 100 вперед і розставили стереотрубу в руїнах сараю. Біля стереотруби лишились лейтенант Костін і я, а решта сховалась в погріб.

Погода стояла хмарна. Землю покривав сніжок, але морозу не було. Спостерігаючи за місцевістю, я помітив рух німецьких танків, доповів про це Костіну, він наказав доповісти генералу. Поки я піднявся на курган, доповів, гітлерівці почали обстріл висоти. Несподівано наша піхота почала відступати. Ворожі танки виходили з балки, розвертались в цеп і, маневруючи по полю, переслідували нашу піхоту. Солдати не встигли окопатися і були безсилі перед танковою атакою, німецькі танки наближались і на ходу били з кулеметів. Разом з іншими відступили і мої товариші. В одній з великих воронок я побачив нашого командира полку Сазонова, лейтенанта Костіна, старшого лейтенанта Таценко, а також кількох зв’язківців. Ми чекали появи танків на висоті, але вони не з’являлись.

Один з зв’язківців сказав, що на кургані лишився телефонний апарат. Тоді Сазонов наказав Таценко взяти з собою розвідника, піднятися на висоту і вияснити обстановку З розвідників лишився тільки я. Таценко вийняв з кобури пістолет я взяв карабін и лопату, ми піднялися і пригнувшись побігли на висоту. Добігли до найближчої хати і зупинилися під стіною. Старший лейтенант наказав мені бігти далі на курган. З карабіном у правій руці і з лопатою в лівій, я побіг на курган. Лопату я тримав біля голови, сподіваючись, що вона захистить мене від куль. Підбіг до траншеї і вскочив у неї. Там нікого не було. Насторожений пішов по ній, виглянув і побачив німця, який за кілька кроків повз до мене. Вистрілив, перезарядив карабін. Майнула думка, що німці уже тут і настала хвилина, коли треба відстрілюватися до кінця. Пройшов далі по траншеї, й побачив недалеко танк, за ким другий. Кілька секунд розглядав його, поки він не поворухнув баштою. Я побіг і в тупику траншеї побачив телефонний апарат. Крутнув ручку і почуб голос телефоніста. З’явилось почуття впевненості. Я почав спостереження. Кілька танків підійшли до хат хутора і зупинились, деякі ще переміщалися. Ворожої піхоти поблизу не було видно. Повернувшись по траншеї туди, де під стіною сидів Таценко, я помахав йому рукою. Пригнувшись, він побіг на курган. Роздивились. Ми знаходилися на лівому фланзі танкової атаки. Але середні танки, їх було штук тридцять - підійшли до хат метрів на 40-50 і зупинились. Очевидно вони чекали підходу піхоти і тримали під обстрілом хутір. Німецька піхота, розсипавшись по засніженому полю, почала підніматися на висоту. Треба було відсікти піхоту від танків.

Телефоном ми з’єдналися з третім дивізіоном, який складався з гарматних і гаубичних батарей. У Таценко був компас, а я знав розташування батарей, так як вночі креслив схему вогневих позицій полку. Ми швидко підготували дані для стрільби по бусолі . Вогонь всіх гармат було зосереджено на піхоту. Коли вона залягла, ми перенесли вогонь на танки, а потім знову на піхоту.

Тут почалось найважче. Гітлерівці зрозуміли, що курган лишився в наших руках, на ньому сидять коректувальники і обрушили свій вогонь на нас. Телефонний кабель перебило. Снаряди рвалися безперервно. Крім артилерії, вогонь вели і танки, але він не попадав у траншею. Таценка присипало землею. Мені здалося, що його вбито. Та зв’язок незабаром було відновлено і я знов подавав команди на батарею.

Особливо тривожно було, коли чорні фігурки німців вставали і наближалися, а зв’язку не було. Але зв’язок швидко відновлювали. Я зменшував приціл i знов їх накривало розривами.

Тривожно було й від невідомості. Видно було лише ворожі танки й піхоту, а своїх нікого. Лише телефон з’єднував нас з далекою батареєю. Під час обстрілів я прагнув закрити апарат рід осколків.

Між розривами я почув знайомий стук нашого станкового кулемета і зрозумів, що хтось з наших лишився в руїнах хутора і тримає оборони. Затримана ворожа піхота - вона, так і не підійшла до танків, - палаючий танк, стук кулемета надавали впевненості в тому, що висоту утримаємо.

Не пам’ятаю, коли припинили вогонь. Помітив лише відхід танків і піхоти. Поле перед нами, біле й чисте зранку, тепер було вкрите чорними воронками, трупами. Мене злегка контузило. Коли почала з’являтись наша піхота, підійшов хтось з офіцерів і сказав: "Спасибі, артилеристи!". Наступного дня наш артполк знову перейшов у свою рідну 353-ю Дніпродзержинську дивізію, яка зайняла позиції лівіше хутора Високого.

Де ж зараз люди, імена яких тут названо? Командир 902 артполку Сазонов помер. Таценко І. С. полковник у відставці, проживає в місті Білгород-Дністровському, Денищенков О.Ф. - в м. Дніпропетровську. Олександр Костін також лишився живий, але його доля мені не відома.

В. Нестеренко

старший інженер Дніпропетровського

держуніверситету, учасник визволення Софіївського району.

Багатотиражка "Світло перемоги" №№ 16/88/, 17/89/, 10, 19 червня 1981 року.

Орган парткому та правління колгоспу "Победа"

Петрівської сільради Софіївського району Дніпропетровської області.